Бета-адреноблокатори застосовуються при. Список препаратів бета-адреноблокаторів та їх застосування. Селективні та неселективні засоби

Прийом бета-блокаторів може спричинити гіпотонію – надмірне зниження кров'яного тиску, а також брадикардію – зменшення частоти серцевих скорочень. Пацієнту слід швидше звернутися за медичною допомогоюякщо систолічний тиск буде менше 100 мм рт.ст., а пульс – рідше 50 ударів на хвилину. Не слід приймати блокатори бета під час вагітності, оскільки вони можуть призвести до сповільненого зростання плода.

Бета-блокатори мають численні побічні ефекти. Ось найсерйозніші з них.

• Підвищена втома: це може бути результатом зменшення крові припливу до мозку при зниженні кров'яного тиску.
• Уповільнення серцевого ритму: ознака загальної слабкості.
• Серцеві блокади: при порушеннях системи провідності серця прийом бета-блокаторів може завдавати шкоди.
• Непереносимість фізичних навантажень: не кращий вибірпрепарат для активного спортсмена.
• Загострення астми: препарати цієї групи можуть погіршити стан хворих бронхіальною астмою.
• Зниження рівня LDL-холестерину або ліпідів низької щільності в крові: деякі бета-адреноблокатори знижують рівень «хорошого» холестерину.
• Токсичність: при захворюваннях печінки або нирковій недостатності бета-блокатори можуть накопичуватися в організмі, оскільки вони виводяться з нього через печінку, нирки або те й інше.
• Імовірність підвищення кров'яного тиску у разі припинення прийому препарату: якщо раптово перестати приймати препарат, кров'яний тиск може підскочити навіть вище, ніж до початку лікування. Ці препарати слід припиняти пити поступово протягом кількох тижнів.
• Зниження рівня цукру в крові: у діабетиків, які приймають препарати цієї групи, може спостерігатися знижена реакція на низький рівень цукру, оскільки гормони, що підвищують рівень цукру в крові, залежать від нервів, які блокуються бета-блокаторами.
• Найнебезпечніший побічний ефект від припинення прийому бета-блокаторів: серцеві напади. Припиняти прийом бета-блокаторів потрібно поступово, щоб уникнути болю в серці та серцевих нападів.

Стани, що вимагають особливої ​​обережності при застосуванні бета-блокаторів:

• Цукровий діабет (особливо хворі, які отримують інсулін);
• Хронічне обструктивне захворювання легень без бронхообструкції;
• Поразки периферичних артерій з невеликою або помірною кульгавістю, що перемежується;
• Депресії;
• Дисліпідемії (проблеми з рівнем холестерину та тригліцеридів у крові);
• Безсимптомна дисфункція синусового вузла, атріовентикулярна блокада 1 ступеня.

При цих станах слідує:

• вибирати кардіоселективні бета-блокатори;
• починати із дуже низької дози;
• підвищувати її плавніше, ніж зазвичай;
• для хворих з цукровим діабетом – ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Абсолютні протипоказання до застосування бета-блокаторів:

• Індивідуальна гіперчутливість;
• Бронхіальна астма та хронічні обструктивні захворювання легень з бронхообструкцією (або вимагають застосування бронходилататорів);
• Атріовентикулярна блокада 2-3 ступеня за відсутності штучного водія ритму;
• Брадикардія із клінічними проявами;
• Синдром слабкості синусового вузла;
• Кардіогенний шок;
• Тяжкі ураження периферичних артерій;
• Знижений артеріальний тиск із клінічними проявами.

Підходи до відміни бета-блокаторів

Незалежно від фармакологічних особливостей бета-блокаторів (наявність або відсутність кардіоселективності, внутрішньої симпатоміметичної активності та ін.), їх різке скасування після тривалого застосування (або значне зменшення дозування) підвищують ризик розвитку гострих серцево-судинних ускладнень, які називаються «синдром відміни» синдром рикошету».

Цей синдром відміни бета-блокаторів в осіб із гіпертонією може виявлятися збільшенням цифр артеріального тиску аж до розвитку гіпертонічного кризу. У хворих зі стенокардією - почастішанням та/або зростанням інтенсивності ангінальних епізодів і, рідше, - розвитком гострого коронарного синдрому. У осіб, які страждають на серцеву недостатність, - появою або наростанням ознак декомпенсації.

Зниження дози або повне скасування бета-блокаторів у разі потреби слід проводити поступово (протягом кількох днів або навіть тижнів), виконуючи ретельний контроль самопочуття пацієнта та аналізів крові. Якщо швидке скасування бета-блокатора все ж таки необхідне, то необхідно заздалегідь організувати та виконати наступний комплекс заходів для зниження ризику виникнення кризових ситуацій:

• за пацієнтом має бути забезпечений лікарський контроль;
• хворому слід максимально скоротити фізичні та емоційні навантаження;
• почати приймати додаткові ліки з інших груп (або підвищити їх дозування) для запобігання можливому погіршенню.

При гіпертонії слід використовувати інші класи ліків, які знижують тиск. При ішемічної хворобисерця - нітрати окремо чи разом із антагоністами кальцію. При серцевій недостатності пацієнтам замість бета-блокаторів призначають діуретики та інгібітори АПФ.

Загальні відомості про бета-блокатори та їх властивості: ««.

Побічні ефекти у всіх бета-блокаторів загалом схожі, але у різних ліків із цієї групи вони відрізняються за ступенем виразності. Докладніше див. статті про конкретні препарати бета-блокаторів.

1. Раїса

   Страждаю гіпертонією близько 6 років. Приймаю делтіазем 2 рази на день, конкор увечері та ніфедипін за потребою. Хотілося б перейти на препарат 24 годинної дії. Підкажіть, який препарат мені підійде.

2. Ольга

   чи обов'язково при неврозі приймати блокатори

3. ГАННА

   Здрастуйте!Сину 36 років, надмірна вага, підвищене і діастолічне 140/100 лікар призначав препарати: лозап, конкор, енап, диратон. Очікуваного результату препарати не дали. Нирки в нормі. Скажіть, чому буває високий діастолічний тиск і які аналізи треба здати?

4. Аліна

   У мене невроз серця через хвору дитину ДЦП. Мені 54 роки. Дуже боюся захворіти, хоч завжди була здорова. Цього літа були панічні атаки з сильними стрибкамитиску. Узі серця добре, тільки порушення діастолу функції. А так все гаразд, ще повна блокада перед нею гілки лівої ніжки ПГ та НБПНПГ. Я пройшла курс у неврологічному відділенні. Пропила 2 місяці коронал по 1,25. Мексидол і магнеВ6. Хочу перейти на добавки. Ваша думка

5. Борис

   Дякую за вашу працю! Нехай Бог благословить вас.
   Підкажіть будь ласка про мою проблему.
   Мені 45 років. Худий, швидкий, витривалий, ніколи не знав проблем зі здоров'ям, хоча спортом не займався давно. Влітку переїжджав на п'ятий поверх — перетягав багато меблів угору й униз. Несподівано з'явилася аритмійка. Полежав, заспокоїлася. А восени одного дня з'явилася з ранку і до обіду — захвилювався. Лікарі відправили до лікарні – тахікардія. Трохи стрибнув тиск, хоч завжди був у нормі. Покололи крапельниці калій-магній і почали давати карведіол. УЗД серця показало недостатність мітрального клапана, подовжена стулка.
   Карведіол якось мені не сподобався — начебто іноді перед сном повітря не вистачало. Кардіолог призначила кальцію (блокатор?) на 10 днів і більше нічого.
   Я потрапив до приватного лікаря кардіолога. Обстежила на комп'ютері, знайшла купу інших болячок, а до серця сказала: мабуть це з клапаном вроджене, але якщо не перевантажуватися, то можна жити до старості.
   Прописала БАДи. Цілий комплекс послідовного лікування. А якщо стане аритмія, то призначила: Кофермент Q10 + колоїдний розчин мінералів. Ось і постало в мене питання.
   Якось на погоду «смикається» серце, особливо вночі, тоді погано сплю, хвилююся.
   Чи можна мені пити магній6 разом з БАДами? Я так зрозумів, що магній повинен сильно допомогти від аритмії та проблем клапана?
   Чи не заважають вони одне одному?
   Зараз п'ю 20 днів хлорофіл та колоїдне срібло для очищення. Потім за місяцем інші БАДи. Буде там і Q10 - на довгий час. Буде там і Омега3 - на довгий час. Але поки я до них дійду, лікар сказала: організм забруднений, і вони не чинитимуть повної дії, потрібно спочатку очиститися іншими.
   А я думаю, поки я очищатимуся, моє серце страждатиме? От і гадаю, магній попити. Чи правильно? Чи можна одночасно? Нирки гаразд.

   1. admin Post author

      > Обстежила на комп'ютері,
      > лікар сказала: організм забруднений
      > п'ю 20 днів хлорофіл та колоїдне срібло
      > потрібно спочатку очиститися

      Я вважаю, що ви потрапили до шарлатану

      > Чи можна пити магній-В6 разом з БАДами?

      Так, і починайте швидше. Можете навіть ЗАМІСТЬ колоїдного срібла.
      Майте на увазі, що срібло є отрутою для людського організму, почитайте у Вікіпедії. Правда, швидше за все, в добавках, які вам продали, ніякого срібла немає і близько:).

      > УЗД серця показало
      > недостатність мітрального клапана

      Вам життєво необхідно відвідати цю сторінку і зробити, що там написано.

      Але! Якщо надумаєте почати бігати чи іншу фізкультуру - тільки після очної консультації з грамотним лікарем. Гіпертонікам без проблем із серцем можна бути сміливішим, а вам — ні, бо звалитесь від інфаркту на пробіжці.

      Уважно вивчіть усі наші статті у блоці «Вилікуватися від гіпертонії за 3 тижні – це реально». Там сказано, які аналізи потрібно здати та обстеження пройти у незалежній лабораторії, а також які добавки, крім магнію, корисно приймати для підтримки серця. Якщо ви худорлявий, то низьковуглеводна дієта для вас не важлива.

6. Тетяна

   Мені 30 років, 164 см, 65 кг зараз. У червні 2013 року (вага була 86 кг) у мене була дуже сильна, тривала стресова ситуація, після якої я захворіла. Тахікардія до 150 ударів на хвилину при навантаженні, часте підвищення артеріального тиску до 180/105, сильне запаморочення та загальна слабкість. Аналіз крові в нормі, лише густота крові 118% та холестерин 5,2. Лікарі кардіологи дійшли висновку, що це не кардіологія, а психосоматика. Мені призначили ноофен, бісопророл. Я вже пройшла весь курс, повністю веду здоровий спосіб життя. Заряджання, спорт, регулярні прогулянки, правильне харчування. Мені полегшало, схудла на 20 кг, згортання крові вже 87% і холестерин 4. Артеріальний тиск стабільно 112/70, пульс 60-75 після навантажень. Зараз настав час для скасування бісопрололу. Підкажіть, як правильно припинити його приймати, щоб не було синдрому відмови? Приймала його 4 місяці по 2,5 та ще 2 тижні по 1,25, а далі яка доза та скільки ще його пити? Спасибі велике за допомогу:).

7. Герман

   Мені 73 роки. У зв'язку з випадками аритмії, що почастішали, і показаннями УЗД серця рекомендована стрес-ехокардіографія. Чи потрібно напередодні дослідження скасувати верошпірон, норван, продукт, кардіомагніл, крестор?

8. Ігор

   Добридень! Дякую, що ви допомагаєте людям. Маю запитання. Зріст 177 см, вага 109 кг, вік 40 років. Періодично три рази на місяць підскакує тиск 165/98/105 з тахікардією. Мені лікар терапевт 4 місяці тому призначив пити Бісопролол раз на добу та сказав, що це на все життя. Я пив справно, проблем не було, тиск поновився 117/70/75. Вирішив злізти з Бісопрололу - став знижувати дозу, але через 3 дні з'явилася тахікардія та тиск 140/90/98. Звернувся до швидкої — надавали таблеток — через 20 хвилин стало в руках тепло, все заспокоїлося. Наступного дня випив колишню дозу Бісопрололу – все добре було. Через чотири дні почав пити знову половину. Минуло 2 дні – у мене знову підвищився тиск та тахікардія. Що мені робити? Раніше при кризі я пив Анапрілін та Валокордін. Я тепер не знаю, як мені все впорядкувати. Розумію, що моєму терапевту начхати, але я хочу жити! Що мені робити? Спасибі вам!

9. Лідія

   Вітаю! Чи можуть бути у бета-блокаторів такі побічні дії, як печіння язика, відчуття нальоту в горлі та на небі. Раніше це виникало зрідка, потім частіше, а зараз не проходить зовсім уже протягом місяця. Звернулась до гастроентеролога – призначене лікування не допомагає. Зауважила, що ці симптоми посилюються через півгодини після прийому бета-блокаторів, а також інших ліків від тиску.

   Мені 67 років, зріст 161 см, вага 86 кг. Бета-блокатори приймаю багато років. Почала з препарату Атенолол, потім Коронал, зараз Бінелол раз на день уранці. За годину приймаю Валз дві таблетки. До цього приймала Енап. Діагноз – гіпертонія 2 стадії. Діабету немає. Проблеми з кишківником були.

   Чи можна відмовитись від бета-блокаторів? Чи є якісь таблетки гіпертонії без таких побічних дій?

10. Каріна

    Вітаю! Мій зріст 155 см, вага 52 кг, вік повних 29 років. Після низки стресових ситуацій (пологи 2,5 роки тому, а потім похорон батька через 11 місяців після народження дитини) почалися проблеми з серцем. Пішли панічні атаки. Пульс у спокійному стані надто піднімався. Пройшла кардіограму – крім тахікардії, жодних відхилень не виявлено. Добовий маніторинг ЕКГ також серйозних проблем не виявив. По УЗД серця виявлено дуже маленький пролапс — лікар сказав, що з такою патологією стать країни живе і доживають до глибокої старості. Все б нічого, та ось тільки прискорене серцебиття мене почало турбувати. Також поколюючий біль у районі серця. Стверджувати, що це саме серце, не беруся, але колька з'являється незалежно від навантаження і часом навіть у лежачому положенні. Лікар виписав небіволол та адаптол. Пізніше адаптол замінили на мелісу і валеріану в таблетках. Кілька разів поступово припиняла прийом бетаблокатора - слава Богу, без наслідків. Нині п'ю їх знову, але є проблема. Тахікардія не минає. Звичайно, пульс вже не 120-150, але часом доходить до 100 у спокійному фізичному стані. Дитина у мене дуже активна, дякувати Богу, але це призводить до постійних стресів і недосипів. Що можна додати до небівололу, щоб заспокоїти ритм та нерви? Може, валокордин у краплях? Заранення дякую за відповідь і перепрошую за орфаграфічні та пунктуативні помилки. Дуже хвилююся через почастішання пульсу і складності в наборі тексту з телефону. Та ще мені терапевт ставив діагноз ВСД.

    Вітаю! Мені 41 рік. 80кг, займався спортом. 12 років тому і не кардіолог призначив коронал 5мг (підлога табл. довічно) (т.к. 12 років тому несподівано на рівному місці сидячи у ПК стало душно і страшно, підбіг до вікна, начебто відпустило, відразу пішов до терапевта, поміряли) тиск (хоча може це була реакція на стрес), сказали, що гіпертонія (150/100 начебто було), вкололи щось знижувальне (мутило два дні потім) і потім кардіол. прописала цей блокатор.
    Втім пив дисципліновано 12 років, все було норм, давл.норм, А останні півроку стала боліти голова і з'явилася апатія до фізичних навантажень і якесь небажання робити взагалі щось! Дозу намагався і знижувати і збільшувати (поступово природ.), в результаті вранці давл.140/85, і такий ватний стан голови. (Кава не особливо допомагає) Втім я заплутався, допоможіть пліз. Може взагалі скасувати мені прийом ББ (доза ж мінім.була)? Або навпаки підвищити дозу (але давл.теже ПІДВИЩАЄТЬСЯ з збільш.дози ББ!!!) Пробував поміняти коронал на конкор (не пішло, почала паморочиться голова, повернувся знову до короналу) ....
    Раз за 12 років звертався до лікарів з приводу скасування ББ. А всі як один висловлювалися негативно. (Але при призначенні їх свого часу толком-то володіння не проводилося!!! І я так розумію, всі зараз бояться відповідальності за їх скасування: ((Поясніть і допоможіть пліз!).

Чи не знайшли інформацію, яку шукали?
Поставте своє питання тут.

Як вилікуватися від гіпертонії самостійно
за 3 тижні, без дорогих шкідливих ліків,
"голодної" дієти та важкої фізкультури:
безкоштовно покрокову інструкцію.

Ставте запитання, дякуйте за корисні статті
або, навпаки, критикуйте якість матеріалів сайту

Дякую

Сайт надає довідкову інформацію виключно для ознайомлення. Діагностику та лікування захворювань потрібно проходити під наглядом фахівця. Усі препарати мають протипоказання. Консультація фахівця є обов'язковою!

Адреноблокаториє групою препаратів, об'єднаних загальною фармакологічною дією – здатністю нейтралізувати адреналінові рецептори кровоносних судин та серця. Тобто, адреноблокатори "вимикають" рецептори, які у звичайному стані реагують на адреналін та норадреналін. Відповідно, ефекти адреноблокаторів повністю протилежні таким у адреналіну та норадреналіну.

Загальна характеристика

Адреноблокатори діють на адренорецептори, які розташовуються у стінках кровоносних судин та серце. Власне свою назву дана група препаратів отримала саме від того, що вони блокують дію адренорецепторів.

У нормі, коли адренорецептори вільні, ними може впливати адреналін чи норадреналін, що у кровотоці. Адреналін при зв'язуванні з адренорецепторами провокує такі ефекти:

• Судинозвужувальний (різко звужується просвіт кровоносних судин);
• Гіпертензивний (підвищується артеріальний тиск);
• Протиалергічний;
• Бронхолітичний (розширює просвіт бронхів);
• Гіперглікемічний (підвищує рівень глюкози у крові).

Препарати групи адреноблокаторів як би вимикають адренорецептори і, відповідно, діють, прямо протилежне адреналіну, тобто розширюють кровоносні судини, знижують артеріальний тиск, звужують просвіт бронхів і зменшують рівень глюкози в крові. Звичайно, це найбільш загальні ефекти адреноблокаторів, властиві всім препаратам цієї фармакологічної групи.

Класифікація

У стінках кровоносних судин є чотири типи адренорецепторів - це альфа-1, альфа-2, бета-1 і бета-2, які зазвичай називаються відповідно: альфа-1-адренорецептори, альфа-2-адренорецептори, бета-1-адренорецептори та бета -2-адренорецептори. Препарати групи адреноблокаторів можуть вимикати різні види рецепторів, наприклад тільки бета-1-адренорецептори або альфа-1,2-адренорецептори, і т.д. Адреноблокатори поділяються на кілька груп залежно від того, які саме види адренорецепторів вони вимикають.

Отже, адреноблокатори класифікуються на такі групи:

1. Альфа-адреноблокатори:

• Альфа-1-адреноблокатори (альфузозин, доксазозин, празозин, силодозин, тамсулозин, теразозин, урапідил);
• Альфа-2-адреноблокатори (йохімбін);
• Альфа-1,2-адреноблокатори (ніцерголін, фентоламін, пророксан, дигідроерготамін, дигідроергокристин, альфа-дигідроергокриптин, дигідроерготоксин).

2. Бета-адреноблокатори:

• Бета-1,2-адреноблокатори (також називаються неселективними) – бопіндолол, метипранолол, надолол, окспренолол, піндолол, пропранолол, соталол, тимолол;
• Бета-1-адреноблокатори (також називаються кардіоселективними або просто селективними) - атенолол, ацебутолол, бетаксолол, бісопролол, метопролол, небіволол, талінолол, целіпролол, есатенолол, есмолол.

3. Альфа-бета-адреноблокатори (вимикають одночасно і альфа-і бета-адренорецептори) – бутиламіногідроксипропоксифеноксиметил метилоксадіазол (проксодолол), карведилол, лабеталол.

У цій класифікації наведені міжнародні назви активних речовин, що входять до складу препаратів, що належать до кожної групи адреноблокаторів.

Кожну групу бета-адреноблокаторів також поділяють на два види – із внутрішньою симпатоміметичною активністю (ВСА) або без ВСА. Однак дана класифікація є допоміжною і необхідна лише лікарям для вибору оптимального лікарського препарату.

Адреноблокатори – список

Наведемо списки препаратів кожної групи адреноблокаторів (альфа і бета) окремо, щоб уникнути плутанини. У всіх списках спочатку вказуємо назву активної речовини (МПН), а потім нижче – комерційні найменування препаратів, до складу яких входить даний компонент, що діє.

Препарати альфа-адреноблокатори

Наведемо списки альфа-адреноблокаторів різних підгруп у різних списках для найлегшого та структурованого пошуку необхідної інформації.

До препаратів групи альфа-1-адреноблокаторіввідносяться такі:

1. Альфузозин (МПН):

• Алфупрост МР;
• альфузозин;
• Альфузозіну гідрохлорид;
• Дальфаз;
• Дальфаз Ретард;
• Дальфаз СР.

2. Доксазозин (МПН):

• Артезін;
• Артезін Ретард;
• Доксазозин;
• Доксазозин Білупо;
• Доксазозин Зентіва;
• Доксазозін Сандоз;
• Доксазозин-ратіофарм;
• Доксазозін Тева;
• Доксазозіну мезилат;
• Зоксон;
• Камірен;
• Камірен ХЛ;
• Кардура;
• Кардура Нео;
• Тонокардин;
• Урокард.

3. Празозин (МНН):

• Польпресин;
• Празозин.

4. Силодозин (МПН):

• Урорек.

5. Тамсулозин (МПН):

• Гіперпрост;
• Глансін;
• Міктосин;
• Омнік Окас;
• Омник;
• Омсулозин;
• Профлосин;
• Сонізін;
• Тамзелін;
• Тамсулозин;
• Тамсулозін Ретард;
• Тамсулозин Сандоз;
• Тамсулозин-OBL;
• Тамсулозін Тева;
• Тамсулозину гідрохлорид;
• Тамсулон ФС;
• Таніз ЕРАС;
• Таніз До;
• Тулозин;
• Фокусін.

6. Теразозин (МПН):

• Корану;
• Сетегіс;
• Теразозин;
• Теразозін Тева;
• Хайтрін.

7. Урапіділ (МНН):

• Урапіділ Каріно;
• Ебрантіл.

До препаратів групи альфа-2-адреноблокаторіввідносяться Йохімбін і Йохімбіну гідрохлорид.

До препаратів групи альфа-1,2-адреноблокаторівналежать такі препарати:

1. Дигідроерготоксин (суміш дигідроерготаміну, дигідроергокристину та альфа-дигідроергокріптину):

• Редергін.

2. Дигідроерготамін:

• Дитамін.

3. Ніцерголін:

• Нілогрін;
• Ніцерголін;
• Ніцерголін-Ферейн;
• Серміон.

4. Пророксан:

• Пірроксан;
• Пророксан.

5. Фентоламін:

• Фентоламін.

Бета-адреноблокатори – список

Оскільки в кожну групу бета-адреноблокаторів входить досить велика кількість препаратів, наведемо їх списки окремо для більш легкого сприйняття та пошуку потрібної інформації.

Селективні бета-адреноблокатори (бета-1-адреноблокатори, селективні адреноблокатори, кардіоселективні адреноблокатори). У дужках перераховані загальноприйняті назви цієї фармакологічної групи адреноблокаторів.

Отже, до селективних бета-адреноблокаторів належать такі препарати:

1. Атенолол:

• Атенобені;
• Атенова;
• Атенол;
• Атенолан;
• Атенолол;
• Атенолол-Аджіо;
• Атенолол-АКОС;
• Атенолол-Акрі;
• Атенолол Білупо;
• Атенолол Нікомед;
• Атенолол-ратіофарм;
• Атенолол Тева;
• Атенолол УБФ;
• Атенолол ФПЗ;
• Атенолол Штада;
• Атеносан;
• Бетакард;
• Велорін 100;
• Віро-Атенолол;
• Ормідол;
• Принорм;
• Сінаром;
• Тенормін.

2. Ацебутолол:

• Ацекор;
• Сектрал.

3. Бетаксолол:

• Бетак;
• Бетаксолол;
• Беталмік ЄС;
• Бетоптик;
• Бетоптік С;
• Бетофтан;
• Ксонеф;
• Ксонеф БК;
• Локрен;
• Оптибетол.

4. Бісопролол:

• Арітел;
• Арітел Кор;
• Бідоп;
• Бідоп Кор;
• Біол;
• Біпрол;
• Бісогама;
• Бісокард;
• Бісомор;
• Бісопролол;
• Бісопролол-OBL;
• Бісопролол ЛЕКСВМ;
• Бісопролол Лугал;
• Бісопролол Прана;
• Бісопролол-ратіофарм;
• Бісопролол С3;
• Бісопролол Тева;
• Бісопрололу фумарат;
• Конкор Кор;
• Корбіс;
• Кординорм;
• Кординорм Кор;
• Коронал;
• Ніпертен;
• Тирез.

5. Метопролол:

• Беталок;
• Беталок ЗОК;
• Вазокордін;
• Корвітол 50 та Корвітол 100;
• Метозок;
• Метокард;
• Метокор Адіфарм;
• Метолол;
• Метопролол;
• Метопролол Акрі;
• Метопролол Акріхін;
• Метопролол Зентіва;
• Метопролол Органіка;
• Метопролол OBL;
• Метопролол-ратіофарм;
• Метопрололу сукцинат;
• Метопрололу тартрат;
• Сердол;
• Егілок Ретард;
• Егілок С;
• Емзок.

6. Небіволол:

• Бівотенз;
• Бінелол;
• Небіватор;
• Небіволол;
• Небіволол НАНОЛІК;
• Небіволол Сандоз;
• Небіволол Тева;
• Небіволол Чайкафарма;
• Небіволол ШТАДА;
• Небівололу гідрохлорид;
• Небікор Адіфарм;
• Небілан Ланнахер;
• Неквиток;
• Небілонг;
• ОД-Неб.

7. Талінолол:

• Корданум.

8. Целіпролол:

• Целіпрол.

9. Есатенолол:

• Естекор.

10. Есмолол:

• Бревіблок.

Неселективні бета-адреноблокатори (бета-1,2-адреноблокатори).До цієї групи належать такі лікарські засоби:

1. Бопіндолол:

• Сандонорм.

2. Метипранолол:

• Тримепранол.

3. Надолол:

• Коргард.

4. Окспренолол:

• Тразикор.

5. Піндолол:

• Віскен.

6. Пропранолол:

• Анапрілін;
• Віро-Анапрілін;
• Індерал;
• Індерал ЛА;
• Обзидан;
• Пропранобене;
• Пропранолол;
• Пропранолол Нікомед.

7. Соталол:

• Дароб;
• СотаГЕКСАЛ;
• Соталекс;
• Соталол;
• Соталол Канон;
• Соталолу гідрохлорид.

8. Тимолол:

• Арутімол;
• Глаумол;
• Глаутам;
• Кузімолол;
• Ніолол;
• Окумед;
• Окумол;
• Окупрес Е;
• Оптимол;
• Офтан Тимогель;
• Офтан Тімолол;
• Офтенсин;
• ТимоГЕКСАЛ;
• Тимол;
• Тимолол;
• Тимолол АКОС;
• Тимолол Беталек;
• Тимолол Буфус;
• Тимолол ДІА;
• Тимолол Ленс;
• Тимолол МЕЗ;
• Тимолол ПІС;
• Тимолол Тева;
• Тимолола малеат;
• Тімоллонг;
• Тимоптик;
• Тимоптик-депо.

Альфа-бета-адреноблокатори (препарати, що вимикають і альфа-, і бета-адренорецептори)

До препаратів цієї групи відносять такі:

1. Бутиламіногідроксипропоксифеноксиметил метилоксадіазол:

• Альбетор;
• Альбетор Лонг;
• Бутиламіногідроксипропоксифеноксиметил метилоксадіазол;
• Проксодолол.

2. Карведилол:

• Акридилол;
• Багодилол;
• Ведікардол;
• Ділатренд;
• Карведігама;
• Карведилол;
• Карведилол Зентіва;
• Карведилол Канон;
• Карведилол Оболенське;
• Карведилол Сандоз;
• Карведилол Тева;
• Карведилол ШТАДА;
• Карведилол-OBL;
• Карведилол Фармаплант;
• Карвенал;
• Карвітенд;
• Карвіділ;
• Кардівас;
• Коріол;
• Кредекс;
• Рекардіум;
• Таллітон.

3. Лабеталол:

• Абетол;
• Аміпрес;
• Лабетол;
• Трандол.

Бета-2-адреноблокатори

Лікарських препаратів, які ізольовано вимикають лише бета-2-адренорецептори, нині немає. Раніше випускався препарат Бутоксамін, який є бета-2-адреноблокатором, проте сьогодні він не використовується в медичній практиці і становить інтерес виключно для вчених-експериментаторів, що спеціалізуються в галузі фармакології, органічного синтезу тощо.

Є лише неселективні бета-адреноблокатори, які одночасно вимикають і бета-1, і бета-2-адренорецептори. Однак, оскільки також є селективні адреноблокатори, що вимикають виключно бета-1-адренорецептори, неселективні часто називають бета-2-адреноблокаторами. Подібна назва некоректна, але досить поширена в побуті. Тому, коли говорять "бета-2-адреноблокатори", необхідно знати, що мають на увазі група неселективних бета-1,2-адреноблокаторів.

Дія

Оскільки виключення різних типів адренорецепторів призводить до розвитку загалом загальних, але відмінних у деяких аспектах ефектів, то розглянемо дію кожного виду адреноблокаторів окремо.

Дія альфа-адреноблокаторів

Альфа-1-адреноблокатори та альфа-1,2-адреноблокатори надають однакове Фармакологічна дія. А відрізняються один від одного препарати даних груп побічними ефектами, яких у альфа-1,2-адреноблокаторів зазвичай більше, і вони виникають частіше, ніж альфа-1-адреноблокатори.

Так, препарати цих груп розширюють судини всіх органів, особливо шкіри, слизових оболонок, кишечника і нирок. За рахунок цього зменшується загальний периферичний опір судин, покращується кровотік та кровопостачання периферичних тканин, а також знижується артеріальний тиск. За рахунок зниження периферичного опору судин та зменшення кількості крові, що повертається до передсердя з вен (венозне повернення), суттєво зменшується пре- та постнавантаження на серце, що значно полегшує його роботу та позитивно позначається на стані даного органу. Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що альфа-1-адреноблокатори та альфа-1,2-адреноблокатори надають таку дію:

• Знижують артеріальний тиск, зменшують загальний периферичний опір судин та постнавантаження на серце;
• Розширюють дрібні вени та зменшують переднавантаження на серце;
• Поліпшують циркуляцію крові як у всьому організмі, так і у серцевому м'язі;
• Поліпшують стан людей, які страждають на хронічну серцеву недостатність, зменшуючи вираженість симптоматики (задишки, стрибків тиску і т.д.);
• Знижують тиск у легеневому колі кровообігу;
• Знижують рівень загального холестерину та ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), але підвищують вміст ліпопротеїнів високої щільності (ЛПЗЩ);
• Підвищують чутливість клітин до інсуліну, завдяки чому глюкоза використовується швидше та ефективніше, і її концентрація у крові знижується.

Завдяки зазначеним фармакологічним ефектам альфа-адреноблокатори знижують артеріальний тиск без розвитку рефлекторного серцебиття, а також зменшують рівень вираженості гіпертрофії лівого шлуночка серця. Препарати ефективно знижують ізольовано підвищений систолічний тиск (перша цифра), у тому числі що поєднується з ожирінням, гіперліпідемією та зниженою толерантністю до глюкози.

Крім того, альфа-адреноблокатори зменшують вираженість симптомів запальних та обструктивних процесів у сечостатевих органах, зумовлених гіперплазією передміхурової залози. Тобто, препарати усувають або зменшують вираженість неповного випорожнення сечового міхура, нічних сечовипускань, частого сечовипускання та печіння при сечовипусканні.

Альфа-2-адреноблокатори незначно впливають на кровоносні судини внутрішніх органів, зокрема серця, вони впливають переважно на судинну систему статевих органів. Саме тому альфа-2-адреноблокатори мають дуже вузьку сферу застосування – лікування імпотенції у чоловіків.

Дія неселективних бета-1,2-адреноблокаторів

• Зменшують частоту серцевих скорочень;
• Знижують артеріальний тиск та помірно зменшують загальний периферичний опір судин;
• Зменшують скоротливість міокарда;
• Зменшують потреби серцевого м'яза в кисні та підвищують стійкість її клітин до кисневого голодування (ішемії);
• Зменшують ступінь активності вогнищ збудження у провідній системі серця і тим самим профілактують аритмії;
• Зменшують вироблення реніну нирками, що також призводить до зниження артеріального тиску;
• На початкових етапах застосування підвищують тонус кровоносних судин, але потім знижується до нормального або навіть нижче;
• Перешкоджають злипанню тромбоцитів та формуванню тромбів;
• Поліпшують віддачу кисню від еритроцитів до клітин органів та тканин;
• Підсилюють скорочення міометрію (м'язового шару матки);
• Підвищують тонус бронхів та сфінктера стравоходу;
• Підсилюють моторику органів травного тракту;
• Розслаблюють детрузор сечового міхура;
• Уповільнюють утворення активних форм гормонів щитовидної залози у периферичних тканинах (тільки деякі бета-1,2-адреноблокатори).

Завдяки зазначеним фармакологічним ефектам неселективні бета-1,2-адреноблокатори зменшують ризик повторного інфаркту та раптової серцевої смерті на 20 – 50% у людей, які страждають на ІХС або серцеву недостатність. Крім того, при ІХС препарати цієї групи зменшують частоту нападів стенокардії та болів у серці, покращують переносимість фізичного, психічного та емоційного навантаження. При гіпертонічній хворобі препарати цієї групи зменшують ризик розвитку ІХС та інсульту.

У жінок неселективні бета-блокатори посилюють скоротливість матки та зменшують крововтрату під час пологів або після операцій.

Крім того, за рахунок впливу на судини периферичних органів неселективні бета-блокатори знижують внутрішньоочний тиск і зменшують продукцію вологи в передній камері ока. Дана дія препаратів використовується в лікуванні глаукоми та інших захворювань очей.

Дія селективних (кардіоселективних) бета-1-адреноблокаторів

Препарати цієї групи мають такі фармакологічні ефекти:

• Знижують частоту серцевих скорочень (ЧСС);
• Зменшують автоматизм синусового вузла (водія ритму);
• Загальмовують проведення імпульсу атріовентрикулярним вузлом;
• Зменшують скоротливість та збудливість серцевого м'яза;
• Зменшують потребу серця в кисні;
• Пригнічують ефекти адреналіну та норадреналіну на серці в умовах фізичного, психічного чи емоційного навантаження;
• Знижують артеріальний тиск;
• Нормалізують серцевий ритм при аритміях;
• Обмежують та протидіють поширенню зони ушкодження при інфаркті міокарда.

Завдяки зазначеним фармакологічним ефектам селективні бета-блокатори зменшують кількість крові, що викидається серцем в аорту за одне скорочення, знижують артеріальний тиск і запобігають ортостатичній тахікардії (прискорене серцебиття у відповідь на різкий перехід із положення сидячи або лежачи в стоячи). Також препарати уповільнюють частоту серцевих скорочень та зменшують їхню силу за рахунок зниження потреби серця в кисні. Загалом, селективні бета-1-адреноблокатори зменшують частоту і тяжкість перебігу нападів ІХС, покращують переносимість навантажень (фізичних, психічних та емоційних) та значно знижують смертність у людей, які страждають на серцеву недостатність. Дані ефекти препаратів призводять до значного поліпшення якості життя людей, які страждають на ІХС, дилатаційну кардіоміопатію, а також перенесли інфаркт міокарда та інсульт.

Крім того, бета-1-адреноблокатори усувають аритмію та звуження просвіту дрібних судин. У людей, які страждають на бронхіальну астму, знижують ризик бронхоспазму, а при цукровому діабеті нівелюють ймовірність розвитку гіпоглікемії (низький рівень цукру в крові).

Дія альфа-бета-адреноблокаторів

Препарати цієї групи мають такі фармакологічні ефекти:

• Знижують артеріальний тиск та зменшують загальний периферичний опір судин;
• Знижують внутрішньоочний тиск при відкритокутовій глаукомі;
• Нормалізують показники ліпідограми (знижують рівень загального холестерину, тригліцеридів та ліпопротеїнів низької щільності, але підвищують концентрацію ліпопротеїнів високої щільності).

Завдяки зазначеним фармакологічним ефектам альфа-бета-адреноблокатори мають потужну гіпотензивну дію (знижують тиск), розширюють кровоносні судини та зменшують постнавантаження на серце. На відміну від бета-адреноблокаторів препарати цієї групи знижують артеріальний тиск, не змінюючи ниркового кровотоку та не збільшуючи загальний периферичний опір судин.

Крім того, альфа-бета-адреноблокатори покращують скорочувальну здатність міокарда, за рахунок чого кров не залишається в лівому шлуночку після скорочення, а в повному обсязі викидається в аорту. Це сприяє зменшенню розмірів серця та знижує ступінь його деформації. Завдяки поліпшенню роботи серця препарати цієї групи при застійній серцевій недостатності збільшують тяжкість і обсяг фізичних, психічних і емоційних навантажень, що переносяться, зменшують частоту серцевих скорочень і нападів ІХС, а також нормалізують серцевий індекс.

Застосування альфа-бета-адреноблокаторів зменшує смертність та ризик повторного інфаркту у людей, які страждають на ІХС або дилатаційну кардіоміопатію.

Застосування

Розглянемо показання та сфери застосування різних груп адреноблокаторів окремо, щоб уникнути плутанини.

Показання до застосування альфа-адреноблокаторів.

Оскільки препарати підгруп альфа-адреноблокаторів (альфа-1, альфа-2 та альфа-1,2) мають різні механізми дії та дещо відрізняються один від одного в нюансах впливу на судини, то сфери їх застосування та, відповідно, показання також різні.

Альфа-1-адреноблокаторипоказані до застосування при наступних станах та захворювання:

• гіпертонічна хвороба (з метою зниження артеріального тиску);
• Доброякісна гіперплазія передміхурової залози.

Альфа-1,2-адреноблокаторипоказані до застосування за наявності у людини наступних станів або захворювань:

• Порушення периферичного кровообігу (наприклад, хвороба Рейно, ендартеріїт тощо);
• Деменція (недоумство), обумовлена ​​судинним компонентом;
• Вертиго та порушення роботи вестибулярного апарату, обумовлені судинним фактором;
• Діабетична ангіопатія;
• Дистрофічні захворювання рогівки ока;
• Нейропатія зорового нерва, обумовлена ​​його ішемією (кисневим голодуванням);
• Гіпертрофія передміхурової залози;
• Розлади сечовипускання на фоні нейрогенного сечового міхура.

Альфа-2-адреноблокаторизастосовуються винятково для лікування імпотенції у чоловіків.

Застосування бета-адреноблокаторів (показання)

Селективні та неселективні бета-адреноблокатори мають дещо відрізняються один від одного показання та сфери застосування, що обумовлено відмінностями у певних нюансах їх впливу на серце та судини.

Показання для застосування неселективних бета-1,2-адреноблокаторів.наступні:

• Артеріальна гіпертензія ;
• Стенокардія напруги;
• Синусова тахікардія;
• Профілактика шлуночкових та надшлуночкових аритмій, а також бігемінії, тригемінії;
• Пролапс мітрального клапана;
• Інфаркт міокарда;
• Профілактика мігрені;
• Підвищений внутрішньоочний тиск.

Показання для застосування селективних бета-1-адреноблокаторів.Дана група адреноблокаторів також називається кардіоселективною, оскільки, головним чином, вони впливають на серце, і значно меншою мірою на судини і величину артеріального тиску.

Кардіоселективні бета-1-адреноблокатори показані до застосування за наявності у людини наступних захворювань або станів:

• Артеріальна гіпертензія середнього чи малого ступеня тяжкості;
• Ішемічна хвороба серця;
• Гіперкінетичний кардіальний синдром;
• Різні види аритмій (синусова, пароксизмальна, суправентрикулярна тахікардія, екстрасистолія, тріпотіння або мерехтіння передсердь, передсердна тахікардія);
• Гіпертрофічна кардіоміопатія;
• Пролапс мітрального клапана;
• Інфаркт міокарда (лікування інфаркту, що вже стався, і профілактика повторного);
• Профілактика мігрені;
• Нейроциркуляторна дистонія за гіпертонічним типом;
• У комплексній терапії феохромоцитоми, тиреотоксикозу та тремору;
• Акатизія, спровокована прийомом нейролептиків.

Показання до застосування альфа-бета-адреноблокаторів.

Препарати цієї групи показані для застосування за наявності у людини наступних станів або захворювань:

• Артеріальна гіпертензія;
• Стабільна стенокардія;
• Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії);
• Аритмія;
• Глаукома (препарат вводиться як крапель для очей).

Побічні ефекти

Розглянемо побічні ефекти адреноблокаторів різних груп окремо, оскільки, незважаючи на подібності, між ними є ряд відмінностей.

Усі альфа-адреноблокатори здатні провокувати як однакові, і різні побічні ефекти, що з особливостями їхнього впливу ті чи інші типи адренорецепторов.

Побічні ефекти альфа-адреноблокаторів

Отже, всі альфа-адреноблокатори (альфа-1, альфа-2 та альфа-1,2) провокують такі однакові побічні ефекти:

• Головний біль;
• ортостатична гіпотензія (різке зниження тиску при переході в положення стоячи з положення сидячи або лежачи);
• Синкопальні стани (короткочасні непритомності);
• Нудота або блювання;
• Запор або пронос.

Крім того, альфа-1-адреноблокатори можуть провокувати такі побічні ефекти, крім перерахованих вище , характерних для всіх груп адреноблокаторів:

• гіпотензія (сильне зниження артеріального тиску);
• Тахікардія (серцебиття);
• Аритмія;
• Задишка;
• Нечіткість зору (туман перед очима);
• Ксеростомія;
• Відчуття дискомфорту у животі;
• Порушення мозкового кровообігу;
• Зниження лібідо;
• пріапізм (тривалі болючі ерекції);
• Алергічні реакції (висипання, свербіж шкіри, кропив'янка, набряк Квінке).

Альфа-1,2-адреноблокатори, крім загальних для всіх адреноблокаторів, можуть провокувати такі побічні ефекти:

• збудженість;
• Похолодання кінцівок;
• напад стенокардії;
• Підвищення кислотності шлункового соку;
• Порушення еякуляції;
• Біль у кінцівках;
• Алергічні реакції (почервоніння та свербіж верхньої половини тіла, кропив'янка, еритема).

Побічні ефекти альфа-2-адреноблокаторів, крім загальних для всіх адреноблокаторів, такі:

• Тремор;
• збудження;
• Дратівливість;
• Підвищення артеріального тиску;
• Тахікардія;
• Посилення рухової активності;
• Біль в животі;
• Пріапізм;
• Зменшення частоти та кількості сечовипускання.

Бета-адреноблокатори – побічні ефекти

Селективні (бета-1) та неселективні (бета-1,2) адреноблокатори мають як однакові побічні ефекти, так і різні, що зумовлено особливостями їх впливу на різні типи рецепторів.

Так, однаковими для селективних та неселективних бета-адреноблокаторів є такі побічні ефекти:

• Запаморочення;
• Головний біль;
• Сонливість;
• Безсоння;
• Кошмарні сновидіння;
• Стомлюваність;
• Слабкість;
• Занепокоєння;
• Сплутаність свідомості;
• Короткочасні епізоди втрати пам'яті;
• Уповільнення реакції;
• Парестезії (відчуття бігання "мурашок", оніміння кінцівок);
• Порушення зору та смаку;
• Сухість ротової порожнинита очей;
• брадикардія;
• Серцебиття;
• Атріовентрикулярна блокада;
• Порушення провідності у серцевому м'язі;
• Аритмія;
• Погіршення скоротливості міокарда;
• гіпотензія (зниження артеріального тиску);
• Серцева недостатність;
• Феномен Рейно;
• Болі в грудях, м'язах та суглобах;
• Тромбоцитопенія (зменшення загальної кількості тромбоцитів у крові нижче за норму);
• Агранулоцитоз (відсутність у крові нейтрофілів, еозинофілів та базофілів);
• Нудота та блювання;
• Біль в животі;
• Пронос чи запор;
• Порушення роботи печінки;
• Задишка;
• Спазм бронхів чи гортані;
• Алергічні реакції (свербіж шкіри, висип, почервоніння);
• Пітливість;
• Похолодання кінцівок;
• М'язова слабкість;
• Погіршення лібідо;
• Підвищення або зниження активності ферментів, рівня білірубіну та глюкози у крові.

Неселективні бета-адреноблокатори (бета-1,2), додатково до перелічених вище, можуть провокувати також такі побічні ефекти:

• Роздратування очей;
• Диплопія (двоєння в очах);
• Закладеність носа;
• Дихальна недостатність;
• Колапс;
• Загострення кульгавості, що перемежується;
• Тимчасові порушення мозкового кровообігу;
• Ішемія головного мозку;
• Непритомність;
• Зниження рівня гемоглобіну в крові та гематокриту;
• Набряк Квінке;
• Зміна ваги тіла;
• Вовчаковий синдром;
• Імпотенція;
• Хвороба Пейроні;
• Тромбоз мезентеріальної артерії кишечника;
• Коліт;
• Підвищення рівня калію, сечової кислоти та тригліцеридів у крові;
• Затуманювання та зниження гостроти зору, печіння, свербіж та відчуття стороннього тілав очах, сльозотеча, світлобоязнь, набряк рогівки, запалення країв повік, кератит, блефарит і кератопатія (тільки для крапель для очей).

Побічні ефекти альфа-бета-адреноблокаторів

Побічні ефекти альфа-бета-адреноблокаторів включають деякі прояви. побічної діїяк альфа-, так і бета-блокаторів. Однак вони не ідентичні побічним ефектам альфа-блокаторів та бета-блокаторів, оскільки набір симптомів побічної дії зовсім інший. Отже, альфа-бета-блокатори мають такі побічні ефекти:

• Запаморочення;
• Головний біль;
• Астенія (відчуття втоми, занепаду сил, байдужості тощо);
• Синкопальні стани (короткочасні непритомності);
• М'язова слабкість;
• Загальна слабкість та стомлюваність;
• Порушення сну;
• Депресія;
• Парестезія (відчуття бігання "мурашок", оніміння кінцівок і т.д.);
• Ксерофтальмія (сухість ока);
• Зменшення продукції слізної рідини;
• брадикардія;
• Порушення атріовентрикулярної провідності до блокади;
• Гіпотензія постуральна;
• Болі в грудях, у животі та в кінцівках;
• Стенокардія;
• погіршення периферичного кровообігу;
• Ускладнення перебігу серцевої недостатності;
• Загострення синдрому Рейно;
• Набряки;
• Тромбоцитопенія (зменшення кількості тромбоцитів у крові нижче за норму);
• Лейкопенія (зменшення загальної кількості;
• Похолодання кінцівок;
• Блокада ніжок пучка Гісса.

При використанні альфа-бета-адреноблокаторів у вигляді очних крапель можливий розвиток наступних побічних ефектів:

• брадикардія;
• Зниження артеріального тиску;
• Бронхоспазм;
• Запаморочення;
• Слабкість;
• Відчуття печіння або стороннього тіла в оці;

Протипоказання

Протипоказання до застосування різних груп альфа-адреноблокаторів.

Протипоказання до застосування різних груп альфа-адреноблокаторів наведено у таблиці.

Протипоказання до застосування альфа-1-адреноблокаторів	Протипоказання до застосування альфа-1,2-адреноблокаторів	Протипоказання до застосування альфа-2-адреноблокаторів
Стеноз (звуження) аортального або мітрального клапанів	Атеросклероз периферичних судин тяжкого ступеня
Ортостатична гіпотензія	Артеріальна гіпотензія	Стрибки артеріального тиску
Тяжкі порушення роботи печінки	Підвищена чутливість до компонентів препаратів	Неконтрольована гіпотензія чи гіпертензія
Вагітність	Стенокардія напруги	Тяжкі порушення роботи печінки або нирок
Годування груддю	Брадикардія
Підвищена чутливість до компонентів препаратів	Органічні ураження серця
Серцева недостатність, що розвинулася на фоні констриктивного перикардиту чи тампонади серця	Інфаркт міокарда, перенесений менше ніж 3 місяці тому
Пороки серця, що протікають на фоні низького тискунаповнення лівого шлуночка	Гостра кровотеча
Тяжка ниркова недостатність	Вагітність
	Годування груддю

Бета-адреноблокатори – протипоказання

Селективні (бета-1) та неселективні (бета-1,2) адреноблокатори мають практично ідентичні протипоказання до застосування. Однак спектр протипоказань до застосування селективних блокаторів бета дещо ширший, ніж для неселективних. Усі протипоказання до застосування для бета-1- та бета-1,2-адреноблокаторів відображені в таблиці.

Протипоказання до застосування неселективних (бета-1,2) адреноблокаторів	Протипоказання до застосування селективних (бета-1) адреноблокаторів
Індивідуальна підвищена чутливість до компонентів препаратів
Атріовентрикулярна блокада ІІ або ІІІ ступеня
Синоатріальна блокада
Виражена брадикардія (пульс менше 55 ударів за хвилину)
Синдром слабкості синусового вузла
Кардіогенний шок
Гіпотензія (величина тиску систоли нижче 100 мм рт. ст.)
Гостра серцева недостатність
Хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації
Облітеруючі захворювання судин	Порушення периферичного кровообігу
Стенокардія Принцметалу	Вагітність
Бронхіальна астма	Годування груддю

Протипоказання до застосування альфа-бета-блокаторів

Протипоказання до застосування альфа-бета-блокаторів наступні:

• Підвищена індивідуальна чутливість до будь-яких компонентів препаратів;
• Атріовентрикулярна блокада ІІ або ІІІ ступеня;
• Синоатріальна блокада;
• Синдром слабкості синусового вузла;
• Хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації (IV функціональний клас за NYHA);
• Кардіогенний шок;
• Синусова брадикардія (пульс менше 50 ударів за хвилину);
• артеріальна гіпотензія (систолічний тиск нижче 85 мм рт. ст.);
• Хронічні обструктивні захворювання легень;
• Бронхіальна астма;
• Виразкова хвороба шлунка або дванадцятипалої кишки;
• Цукровий діабет 1 типу;
• Період вагітності та грудного вигодовування;
• Тяжкі захворювання печінки.

Гіпотензивні бета-адреноблокатори

Гіпотензивну дію мають препарати різних груп адреноблокаторів. Найбільш виражену гіпотензивну дію мають альфа-1-адреноблокатори, що містять як активні компоненти такі речовини, як доксазозин, празозин, урапідил або теразозин. Тому саме препарати цієї групи використовують для тривалої терапії гіпертонічної хвороби з метою зниження тиску та подальшої підтримки на середньому прийнятному рівні. Препарати групи альфа-1-адреноблокаторів оптимальні для застосування у людей, які страждають лише на гіпертонічну хворобу, без супутньої серцевої патології.

Крім того, гіпотензивними є всі бета-адреноблокатори – і селективні, і неселективні. Гіпотензивні неселективні бета-1,2-адреноблокатори, що містять як активні речовини бопіндолол, метипранолол, надолол, окспренолол, піндолол, пропранолол, соталол, тимолол. Дані препарати, крім гіпотензивного ефекту, також впливають на серце, тому їх використовують не тільки в терапії гіпертензії, але і серцевих захворювань. Найбільш "слабким" гіпотензивним неселективним бета-блокатором є соталол, який має переважну дію на серці. Однак цей препарат застосовується у лікуванні артеріальної гіпертензії, яка поєднується із захворюваннями серця. Усі неселективні бета-блокатори оптимальні для застосування при гіпертензії, що поєднується з ІХС, стенокардією напруги та перенесеним інфарктом міокарда.

Гіпотензивними селективними бета-1-адреноблокаторами є лікарські препарати, що містять як активні речовини такі: атенолол, ацебутолол, бетаксолол, бісопролол, метопролол, небіволол, талінолол, целіпролол, есатенолол, есмолол. Враховуючи особливості дії, ці препарати найкраще підходять для лікування артеріальної гіпертензії, що поєднується з обструктивними патологіями легень, захворюваннями периферичних артерій, цукровим діабетом, атерогенною дисліпідемією, а також для злісних курців.

Альфа-бета-адреноблокатори, що містять як активні речовини карведилол або бутиламіногідроксипропоксифеноксиметил метилоксадіазол, також є гіпотензивними. Але через широкий спектр побічних ефектів та вираженого впливу на дрібні судини, препарати цієї групи використовують рідше порівняно з альфа-1-адреноблокаторами та бета-блокаторами.

В даний час препаратами вибору для лікування артеріальної гіпертензії є бета-блокатори та альфа-1-адреноблокатори.

Альфа-1,2-адреноблокатори використовуються в основному для лікування порушень периферичного та мозкового кровообігу, оскільки мають більш виражену дію на дрібні кровоносні судини. Теоретично, препарати цієї групи можна застосовувати для зниження артеріального тиску, проте це неефективно через велику кількість побічних ефектів, які виникатимуть при цьому.

Адреноблокатори при простатиті

При простатиті застосовуються альфа-1-адреноблокатори, що містять як активні речовини альфузозин, силодозин, тамсулозин або теразозин, з метою покращити та полегшити процес сечовипускання. Показаннями для призначення адреноблокаторів при простатиті є низький тиск усередині уретри, слабкий тонус самого сечового міхура або його шийки, а також м'язів передміхурової залози. Препарати нормалізують відтік сечі, що прискорює виведення продуктів розпаду, а також загиблих хвороботворних бактерій і, відповідно, підвищує ефективність антимікробного та протизапального лікування, що проводиться. Позитивний ефект зазвичай повністю розвивається через 2 тижні застосування. На жаль, нормалізація відтоку сечі під дією адреноблокаторів спостерігається тільки у 60 - 70% чоловіків, які страждають на простатит.

Найбільш популярними та ефективними адреноблокаторами при простатиті є препарати, що містять тамсулозин (наприклад, Гіперпрост, Глансин, Міктосин, Омсулозин, Тулозин, Фокусін тощо).

Перед застосуванням слід проконсультуватися з фахівцем.

БАБ є групою фармакологічних препаратів при введенні яких в організм людини відбувається блокування бета-адренорецепторів.

Бета-адренорецептори поділяються на три підтипи:

бета1-адренорецептори, які розташовані в серці і через які опосередковуються стимулюючі впливи катехоламінів на діяльність серця - насоса: почастішання синусового ритму, поліпшення внутрішньосерцевої провідності, підвищення збудливості міокарда, посилення скоротливості міокарда (позитивні хроно-, дромо-, бат) ;

бета2-адренорецептори, які розташовані переважно у бронхах, гладком'язових клітинах судинної стінки, скелетних м'язах, у підшлунковій залозі; при їх стимуляції реалізуються бронхо- та вазодилятаційні ефекти, релаксація гладких м'язів та секреція інсуліну;

бета3-адренорецептори, локалізовані переважно на мембранах адипоцитів, беруть участь у термогенезі та ліполізі.

Ідея використання бета-адреноблокаторів як кардіопротекторів належить англійцю J. W. Black, якому в 1988 році разом із співробітниками, творцями бета-адреноблокаторів, була присуджена Нобелівська премія. Нобелівський комітет визнав клінічну значущість цих препаратів «найбільшим проривом у боротьбі з хворобами серця після відкриття дигіталісу 200 років тому».

Класифікація

Препарати з групи бета-адреноблокаторів відрізняються за наявністю або відсутністю кардіоселективності, внутрішньої симпатичної активності, мембраностабілізуючих, вазодилятивних властивостей, розчинності у ліпідах та воді, впливу на агрегацію тромбоцитів, а також за тривалістю дії.

В даний час клініцисти виділяють три покоління препаратів з бета-блокуючим ефектом.

I покоління- неселективні бета1- та бета2-адреноблокатори (пропранолол, надолол), які поряд з негативними іно-, хроно- та дромотропними ефектами мають здатність підвищувати тонус гладкої мускулатури бронхів, судинної стінки, міометрію, що суттєво обмежує броне.

ІІ покоління- кардіоселективні бета1-адреноблокатори (метопролол, бісопролол), завдяки високій селективності щодо бета1-адренорецепторів міокарда мають більш сприятливу переносимість при тривалому застосуванні та переконливу доказову базу довгострокового прогнозу життя при лікуванні АГ, ІХС та ХС.

Препарати ІІІ покоління- целіпролол, буциндолол, карведилол мають додаткові вазодилятуючі властивості за рахунок блокади альфа-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності.

Таблиця. Класифікація бета-адреноблокаторів.

	1. β 1 ,β 2 -АБ (некардіоселективні)		В·анапрілін (пропранолол)
	2. β 1 -АБ (кардіоселективні)		В· бісопролол ·метопролол
	3. АБ з вазодилатуючими властивостями	β 1 ,α 1 -АБ	В·лабеталол В· карведіол
		β 1 -АБ (активація продукції NO)	небіволол
		поєднання блокади α 2 -адренорецепторів та стимуляції β 2 -адренорецепторів	целіпролол
	4. АБ із внутрішньою симпатоміметичною активністю	неселективні (β 1 ,β 2)	піндалол
		селективні (β1)	ацебуталол талінолол епанолол

Ефекти

Здатність блокувати вплив медіаторів на бета1-адренорецептори міокарда та послаблення впливу катехоламінів на мембранну аденілатциклазу кардіоміоцитів із зменшенням утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) визначають основні кардіотерапевтичні ефекти бета-адреноблокаторів.

Антиішемічний ефект бета-адреноблокаторівпояснюється зниженням потреби міокарда в кисні, внаслідок зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та сили серцевих скорочень, що виникають при блокуванні бета-адренорецепторів міокарда.

Бета-блокатори одночасно забезпечують покращення перфузії міокарда за рахунок зменшення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку (ЛШ) та збільшення градієнта тиску, що визначає коронарну перфузію під час діастоли, тривалість якої збільшується внаслідок урідження ритму серцевої діяльності.

Антиаритмічне дія бета-адреноблокаторів, заснований на їх здатності зменшувати адренергічний вплив на серце, призводить до:

зменшення ЧСС (негативний хронотропний ефект);

зниження автоматизму синусового вузла, АВ-з'єднання та системи Гіса-Пуркін'є (негативний батмотропний ефект);

скорочення тривалості потенціалу дії та рефрактерного періоду в системі Гіса-Пуркін'є (укорочується інтервал QT);

уповільнення провідності в АВ-з'єднанні та збільшення тривалості ефективного рефрактерного періоду АВ-з'єднання, подовження інтервалу РQ (негативний дромотропний ефект).

Бета-адреноблокатори підвищують поріг виникнення фібриляції шлуночків у хворих на гострий ІМ і можуть розглядатися як засоби профілактики фатальних аритмій в гострому періоді ІМ.

Гіпотензивне діябета-адреноблокаторів обумовлено:

зменшенням частоти та сили серцевих скорочень (негативна хроно- та інотропна дія), що сумарно призводить до зниження хвилинного серцевого викиду (МОС);

зниженням секреції та зменшенням концентрації реніну в плазмі;

перебудовою барорецепторних механізмів дуги аорти та синокаротидного синуса;

центральним пригніченням симпатичного тонусу;

блокадою постсинаптичних периферичних бета-адренорецепторів у венозному судинному руслі, зі зменшенням притоку крові до правих відділів серця та зниженням МОС;

конкурентним антагонізмом з катехоламінами за рецепторне зв'язування;

підвищенням рівня простагландинів у крові.

Вплив на бета2-адренорецептори визначає значну частину побічних ефектів та протипоказань до їх застосування (бронхоспазм, звуження периферичних судин). Особливістю кардіоселективних бета-адреноблокаторів у порівнянні з неселективними є більша спорідненість до бета1-рецепторів серця, ніж до бета2-адренорецепторів. Тому при використанні в невеликих та середніх дозах ці препарати мають менш виражений вплив на гладку мускулатуру бронхів та периферичних артерій. Слід враховувати, що рівень кардіоселективності неоднаковий у різних препаратів. Індекс ci/бета1 до ci/бета2, що характеризує ступінь кардіоселективності, становить 1,8:1 для неселективного пропранололу, 1:35 - для атенололу та бетаксололу, 1:20 - для метопрололу, 1:75 - для бісопрололу. Однак, слід пам'ятати, що селективність дозозалежна, вона знижується з підвищенням дози препарату.

Відповідно до клінічно значимих фармакокінетичних властивостей бета-адреноблокаторів препарати поділяють на 3 групи (див. Табл.)

Таблиця. Особливості метаболізму бета-блокаторів.

* ліпофільність підвищує проникнення через гематоенцефалічний бар'єр; при блокаді центральних бета-1-рецепторів підвищується тонус вагуса, що має значення у механізмі антифібриляторної дії. Є дані (Kendall M.J.et al., 1995), що зниження ризику раптової смерті більш виражено проявляється при використанні ліпофільних бета-блокаторів.

Показання:

ІХС (ІМ, сненокардія)

Тахіаритмії

Розшаровуюча аневризму

Кровотеча з варикозних вен стравоходу (профілактика при цирозі печінки – пропранолол)

Глаукома (тимолол)

Гіпертиреоз (пропранолол)

Мігрень (пропранолол)

Алкогольна абстиненція (пропранолол)

Правила призначення β-АБ:

розпочинати терапію з низьких доз;

збільшувати дозу не частіше ніж з 2-тижневими проміжками;

проводити лікування на максимально переносимій дозі;

через 1-2 тижні після початку лікування та 1-2 тижні після завершення титрування дози необхідний контроль біохімічних показників крові.

При появі ряду симптомів на фоні прийому-адреноблокаторів керуються такими рекомендаціями:

при наростанні симптоматики серцевої недостатності дозу β-адреноблокатора слід зменшити вдвічі;

за наявності втоми та/або брадикардії - знизити дозу β-адреноблокатора;

при виникненні серйозного погіршення самопочуття зменшити дозу β-адреноблокатора вдвічі або припинити лікування;

при ЧСС< 50 уд./мин следует снизить дозу β-адреноблокатора вдвое; при значительном снижении ЧСС лечение прекратить;

при зниженні частоти серцевих скорочень потрібен перегляд доз інших препаратів, що сприяють урідженню пульсу;

За наявності брадикардії необхідно своєчасно проводити моніторування ЕКГ для раннього виявлення блокад серця.

Побічні ефективсіх β-адреноблокаторів поділяють на кардіальні (брадикардія, артеріальна гіпотензія, розвиток атріовентрикулярних блокад) та екстракардіальні (запаморочення, депресія, нічні кошмари, безсоння, погіршення пам'яті, стомлюваність, гіперглікемія, гіперліпідемія, м'язова слабкість).

Стимуляція β2-адренорецепторів призводить до посилення глікогенолізу в печінці та скелетних м'язах, глюконеогенезу та вивільнення інсуліну. Тому застосування неселективних β-АБ може супроводжуватися підвищенням глікемії та виникненням інсулінорезистентності. У той же час у випадках цукрового діабету 1-го типу неселективні β-АБ підвищують небезпеку прихованої гіпоглікемії, оскільки після введення інсуліну стримують повернення рівня глікемії до нормального. Ще небезпечнішою є здатність цих препаратів викликати парадоксальну гіпертензивну реакцію, яка може супроводжуватися рефлекторною брадикардією. Такі зміни стану гемодинаміки асоціюються із значним підвищенням рівня адреналіну на тлі гіпоглікемії.

Інша проблема, яка може виникнути у разі тривалого застосування неселективних β-АБ, – порушення ліпідного обміну, зокрема підвищення концентрації ліпопротеїдів дуже низької щільності, тригліцеридів та зменшення вмісту антиатерогенного холестерину ліпопротеїдів високої щільності. Ймовірно, ці зміни виникають внаслідок ослаблення ефектів ліпопротеїнліпази, яка відповідає за метаболізм ендогенних тригліцеридів. Стимуляція незаблокованих α-адренорецепторів на фоні блокади β1 та β2-адренорецепторів призводить до пригнічення ліпопротеїнліпази, тоді як застосування селективних β-АБ дає можливість запобігти цим порушенням ліпідного обміну. Слід зазначити, що сприятливий вплив β-АБ як кардіопротекторних засобів (наприклад, після гострого інфаркту міокарда) значно вагоміший і важливіший, ніж наслідки несприятливого впливу цих препаратів на ліпідний обмін.

Протипоказання

Абсолютними протипоказаннямидля β-АБ є брадикардія (< 50–55 уд./мин), синдром слабости синусового узла, АВ-блокада II–III степени, гипотензия, острая сосудистая недостаточность, шок, тяжелая бронхиальная астма. Хронические обструктивные заболевания легких в стадии ремиссии, компенсированные заболевания периферических артерий в начальных стадиях, депрессия, гиперлипидемия, АГ у спортсменов и сексуально активных юношей могут быть относительными противопоказаниями для применения β-АБ. Если существует необходимость их назначения по показаниям, предпочтительно назначать малые дозы высокоселективных β-АБ.

Антагоністикальцію(АК) – велика група різних за хімічною структурою препаратів, загальною властивістю яких є здатність зменшувати надходження іонів кальціюу гладком'язові клітини судин та кардіоміоцити, шляхом взаємодії з повільними кальцієвимиканалами (L-типу) клітинних мембран. В результаті розслаблюються гладкі м'язи артеріол, знижується артеріальний тиск і загальний периферичний опір судин, зменшуються сила та частота серцевих скорочень, сповільнюється атріо-вентрикулярна (АВ) провідність.

Класифікація АК:

Покоління		Похідні дигідропіридину (атрерії>серце)	Похідні фенілалкіламіну (атрерії<сердце)	Похідні бензотіазепіну (атрерії = серце)
I покоління (Препарати короткої дії)		Ніфедипін (Фармадіпін, Корінфар)	Верапаміл(Ізоптін, Лекоптін, Фіноптін)	Ділтіазем
ІІ покоління(Ретардні форми)	лік. форми)	НіфедипінSR НікардипінSR ФелодипінSR	ВерапамілSR	Ділтіазем SR
	IIb активні речовини)	Ісрадіпін Нісолдіпін Німодіпін Нівалдіпін Нітрендипін
IIIпокоління(тільки у групі похідних дигідропіридину)		Амлодипін(Норваск, Емлодін, Дуактін, Нормодіпін, Амло, Стамло, Амловас, Амловаськ, Амлодак, Амлонг, Амлопін, Тенокс та ін); Лівообертаючий амлодипін - Азомекс Лацидипін(Лаципіл), Лерканідіпін(Леркамен) Комбіновані препарати: Екватор, Гіприл А (амлодипін+лізиноприл) Тіночок(Амлодипін + атенолол)

Примітка: SR та ER - препарати з уповільненим вивільненням

Основні фармакологічні ефекти антагоністів кальцію:

Гіпотензивна дія (характерна для похідних дигідропіридину, фенілалкіламіну, бензотіазепіну)

Антиангінальне (характерно для похідних дигідропіридину, фенілалкіламіну, бензотіазепіну)

Антиаритмічна дія (характерна для препаратів верапамілу та дилтіазему).

Препарати, що належать до різних груп, відрізняються за вираженістю їхньої дії на серці та на периферичні судини. Так, дигідропіридинові АК діють переважно на судини, і тому вони мають більш виражену гіпотензивну дію, і практично не впливають на провідність серця і на його скорочувальну функцію. Верапаміл має велику тропність до кальцієвимканалам серця, у зв'язку з чим він зменшує силу і частоту серцевих скорочень, погіршує АВ-провідність і меншою мірою діє на судини, тому його гіпотензивний ефект виражений менше, ніж у дигідропіридинових АК. Ділтіазем діє на серці та судини рівною мірою. Оскільки верапаміл і дилтіазем мають певну подібність між собою, їх умовно об'єднують у підгрупу недигідропіридинових АК. У межах кожної групи АК виділяють препарати короткої дії та пролонгованіпрепарати.

В даний час АК є одним із основних класів лікарських препаратів, які можуть використовуватись для початкової терапії АГ. За даними порівняльних досліджень (ALLHAT, VALUE), пролонговані АК продемонстрували гіпотензивний ефект, що дорівнює антигіпертензивній активності інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів до ангіотензину II, діуретиків та β-адреноблокаторів. Максимальне зниження артеріального тиску при прийомі АК відзначається при низькоренінової, об'ємзалежної АГ. АК у порівнянні з гіпотензивними препаратами інших класів (іАПФ, діуретиками та β-адреноблокаторами) не тільки мають рівний гіпотензивний ефект, але й однаково знижують частоту «великих серцево-судинних ускладнень» - інфаркту міокарда, мозкового інсульту та серцево-сосу. Гіпертрофія міокарда лівого шлуночка (ЛШ) є незалежним фактором ризику при артеріальній гіпертензії. АК зменшують гіпертрофію ЛШ, покращують його діастолічну функцію, особливо у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ІХС. Важливим аспектом органопротективної дії АК є попередження або уповільнення ремоделювання судин (знижується жорсткість судинної стінки, покращується ендотелій-залежна вазодилатація за рахунок збільшення продукції NO).

Особливий підхід потрібний при лікуванні АГ у хворих на цукровий діабет (ЦД), тому що у них особливо великий ризик серцево-судинних ускладнень. При поєднанні АГ і ЦД оптимальний гіпотензивний препарат повинен не тільки забезпечувати досягнення цільових значень АТ, але й мати виражені органопротективні властивості і бути метаболічно нейтральним. Пролонговані дигідропіридинові АК (фелодипін, амлодипін та ін.), поряд з іАПФ і БРА, є препаратами вибору при лікуванні АГ у пацієнтів з ЦД, так як вони не тільки ефективно знижують АТ, але й мають виражені органопротективні властивості, в тому числі надають і нефропротективний ефект (зменшують вираженість мікроальбумінурії, уповільнюють прогрес діабетичної нефропатії), а також є метаболічно нейтральними. У більшості пацієнтів з артеріальною гіпертензією та ЦД цільового рівня АТ вдається досягти тільки при використанні комбінації гіпотензивних препаратів. Найбільш раціональними у цій клінічній ситуації є комбінації АК з іАПФ чи БРА. В даний час переконливо показано (ASCOT–BPLA), що застосування для лікування АГ препаратів із сприятливими метаболічними ефектами або метаболічно нейтральних знижує ризик розвитку ЦД на 30% порівняно з іншими гіпотензивними препаратами (тіазидні діуретики, β–адреноблокатори). Результати цих досліджень знайшли відображення у Європейських клінічних рекомендаціях щодо лікування АГ. Так, при лікуванні АГ у хворих з високим ризиком розвитку ЦД (обтяжений сімейний анамнез ЦД, ожиріння, порушення толерантності до глюкози) рекомендується використовувати препарати зі сприятливим метаболічним профілем (наприклад, пролонговані АК, іАПФ або АРА).

Показання:

ІХС (стенокардія)

АГ у літніх хворих

Систолічна АГ

АГ та ураження периферичних артерій

АГ та атеросклероз сонних артерій

АГ на тлі ХОЗЛ та БР.

• АГ у вагітних

  АГ та суправентрикулярна тахікардія*

  АГ та мігрень*

Протипоказання:

АВ-блокада II-III ступеня*

* - тільки для недігідропіридінових АК

Відносні протипоказання:

* - тільки для недігідропіридінових АК

Ефективні комбінації

У більшості багатоцентрових досліджень було показано, що у 70% хворих на А Г для досягнення цільових рівнів АТ необхідно призначати комбінацію з двох або трьох антигіпертензивних препаратів. Серед комбінацій із двох препаратів ефективними та безпечними вважаються:

іАПФ + діуретик,

БАБ + діуретик,

АК + діуретик,

сартани + діуретик,

сартани + іАПФ + діуретик

АК + іАПФ,

Під гіпертонічним кризомрозуміють усі випадки раптового та значного підвищення АТ, що супроводжуються появою або посиленням вже існуючої церебральної, кардіальної чи загальновегетативної симптоматики, швидким прогресуванням порушення функцій життєво важливих органів.

Критерії гіпертонічного кризу:

щодо раптовий початок;

індивідуально високий підйом АТ;

поява чи посилення скарг кардіального, церебрального чи загальновегетативного характеру.

У США та Європі широкого поширення набула проста для вибору тактики ведення хворого клінічна класифікація, в якій гіпертонічні кризи ділять на ускладнені та неускладнені.

Ускладнені гіпертонічні кризихарактеризуються гострим або прогресуючим ураженням органів-мішеней (ПОМ), становлять пряму загрозу для життя хворого та вимагають негайного, протягом 1 години, зниження артеріального тиску.

Неускладнені гіпертонічні кризинемає ознак гострого або прогресуючого ПОМ, становлять потенційну загрозу для життя хворого, вимагають швидкого, протягом декількох годин, зниження АТ.

Лікування гіпертонічних кризів

При медикаментозному лікуванні гіпертонічних кризів необхідне вирішення наступних завдань:

Купірування підвищення АТ. При цьому слід визначити ступінь терміновості початку лікування, вибрати препарат та спосіб його введення, встановити необхідну швидкість зниження артеріального тиску, визначити рівень допустимого зниження артеріального тиску.

Забезпечення адекватного контролю над станом пацієнта під час зниження АТ. Необхідна своєчасна діагностика виникнення ускладнень чи надмірного зниження артеріального тиску.

Закріплення досягнутого ефекту. Для цього зазвичай призначають той самий препарат, за допомогою якого знижувався артеріальний тиск, при неможливості - інші гіпотензивні засоби. Час визначається механізмом та термінами дії вибраних препаратів.

Лікування ускладнень та супутніх захворювань.

Підбір оптимального дозування лікарських препаратів для лікування.

Проведення профілактичних заходів щодо запобігання кризам.

Антигіпотензивні засоби.

Антигіпотензивні засоби – це група препаратів, які застосовуються для відновлення до норми зниженого артеріального тиску. Гостро падіння артеріального тиску (колапс, шок) може бути наслідком крововтрати, травми, отруєння, інфекційних захворювань, серцевої недостатності, зневоднення та ін. Крім того, може зустрічатися хронічна гіпотензія як самостійне захворювання. Для ліквідації артеріальної гіпотензії застосовують препарати:

збільшують обсяг циркулюючої крові - плазмозамінники, сольові розчини;

судинозвужувальні засоби (кофеїн, кордіамін, альфа-адреноміметики, глюкокортикоїди, мінералкортикоїди, ангіотензинамід);

що покращують мікроциркуляцію тканин і усувають їх гіпоксію - гангліоблокатори, а-адреноблокатори;

неглікозидні кардіотоніки (добутамін, дофамін);

засоби, що надають тонізуючу дію на центральну нервову систему - настоянки лимонника, женьшеню, заманихи, аралії; екстракти елеутерококу та родіоли рожевої.

Препарати, які застосовують при неускладнених гіпертонічних кризах

Препарати	Дози та спосіб Введення	дії	Побічні ефекти
Каптоприл	12,5-25 мг внутрішньо або сублінгвально	Через 30 хв.	Гіпотензія ортостатична.
Клонідін	0,075-0,15 мг внутрішньо або 0,01% розчин 0,5-2 мл внутрішньом'язово або внутрішньовенно	Через 10-60 хв.	Сухість у роті, сонливість. Протипоказаний хворим із АВ блокадою, брадикардією.
Пропранолол	20 - 80 мг внутрішньо	Через 30-60 хв.	Брадикардія, бронхоконстрикція.
	1% - 4-5 мл внутрішньовенно 0,5% - 8-10 мл внутрішньовенно	Через 10-30 хв.	Більш ефективний у комбінації з іншими антигіпертензивними препаратами.
Ніфедипін	5-10 мг внутрішньо або сублінгвально	Через 10-30 хв.	Головний біль, тахікардія, почервоніння, можливий розвиток стенокардії.
Дроперидол	0,25% розчин 1 мл внутрішньовенно або внутрішньовенно	Через 10-20 хв.	Екстрапірамідні порушення.

Парентеральна терапія при ускладнених гіпертонічних кризах

Назва препарату	Спосіб введення, дози	Початок дії	Тривалість дії	Примітка
Клонідін	внутрішньовенно 0,5-1,0 мл 0,01% розчину або внутрішньом'язово 0,5-2,0 мл 0,01%	Через 5-15 хв.		Небажано при мозковому інсульті. Можливий розвиток брадикардії.
Нітрогліцерин	в/в краплинно 50-200 мкг/хв.	Через 2-5 хв.		Особливо показаний при гострій серцевій недостатності, ІМ.
Еналаприл	внутрішньовенно 1,25-5 мг	Через 15-30 хв.		Ефективний при гострій недостатності ЛШ.
Німодіпін		Через 10-20 хв.		При субарахноїдальних крововиливах.
Фуросемід	в/в болюсно 40-200 мг	Через 5-30 хв.		Переважно при гіпертонічних кризах із гострою серцевою чи нирковою недостатністю.
Пропранолол	0,1% розчин 3-5 мл у 20 мл фізіологічного розчину	Через 5-20 хв.		Брадикардія, АВ-блокада, бронхоспазм.
Магнію сульфат	в/в болюсно 25% р-р	Через 30-40 хв.		При судомах, еклампсії.

Назва препарату, його синоніми, умови зберігання та порядок відпустки з аптек	Форма випуску (склад), кількість препарату в упаковці	Спосіб призначення, середні терапевтичні дози
Клофелін (клонідин) (Список Б)	Таблетки по 0,000075 та 0,00015 N.50	По 1 таблетці 2-4 рази на добу
	Ампули 0,01% розчин по 1 мл N.10	Під шкіру (в м'яз) по 0,5-1,5 мл У вену повільно 0,5-1,5 мл з 10-20 мл 0,9% розчину натрію хлориду до 3-4 разів на добу (в умовах стаціонару)
Моксонідин (фізіотенз) (Список Б)	Пігулки по 0,001	По 1 таблетці 1 раз на добу
Метилдопа (допігіт) (Список Б)	Пігулки по 0,25 та 0,5	По 1 таблетці 2-3 рази на добу
Резерпін (розусіділ)	Пігулки по 0,00025	По 1 таблетці 2-4 рази на добу після їди
(Список Б)	Ампули 0,25% розчин по 1 мл N.10	У м'яз (у вену повільно) по 1 мл
Празозин (мініпрес) (Список Б)	Пігулки 0,001 та 0,005 N.50	По ½-5 таблеток 2-3 рази на добу
Атенолол (тенормін) (Список Б)	Пігулки по 0,025; 0,05 та 0,1 N.50, 100	По ½-1 таблетці 1 раз на добу
Бісопролол (Список Б)	Пігулки по 0,005 та 0,001	По 1 таблетці 1 раз на добу
Ніфедипін (фенігідін, корінфар) (Список Б)	Таблетки (капсули, драже) по 0,01 та 0,02	По 1-2 таблетки (капсули, драже) 3 рази на добу
Натрію нітропрусид Natrii nitroprussidum (Список Б)	Ампули по 0,05 сухої речовини N.5	У вену крапельно 500 мл 5% розчину глюкози.
Каптоприл (капотен) (Список Б)	Пігулки по 0,025 та 0,05	По ½-1 таблетці 2-4 рази на добу до їди
Магнію сульфат Magnesii sulfas	Ампули 25% розчин по 5-10 мл N.10	У м'яз (у вену повільно) по 5-20 мл
"Адельфан" (Список Б)	Офіцинальні пігулки	По ½-1 таблетці 1-3 рази на добу (після їжі)
«Брінердін» (Список Б)	Офіцинальні драже	По 1 драже 1 раз на добу (вранці)

Препарати з важливими терапевтичними ефектами широко використовуються спеціалістами. Вони застосовуються для лікування кардіальних захворювань, які найчастіші серед інших патологій. Ці недуги найчастіше призводять до смерті пацієнтів. Ліками, які потрібні для лікування цих захворювань, є бета-блокатори. Список препаратів класу, що складається з 4-х розділів, та їх класифікація представлені нижче.

Класифікація бета-блокаторів

Хімічна будова препаратів класу неоднорідна і від неї клінічні ефекти не залежать. Набагато важливіше виділити специфічність до певних рецепторів та спорідненість до них. Чим вища специфічність до бета-1 рецепторів, тим менша побічна дія лікарських речовин. У зв'язку з цим повний перелік препаратів бета-блокаторів раціонально подати так.

Перше покоління препаратів:

• неселективні до бета-рецепторів 1-го та 2-го типів: «Пропранолол» та «Соталол», «Тимолол» та «Окспренолол», «Надолол», «Пенбутамол».

Друге покоління:

• селективні до бета-рецепторів 1-го типу: «Бісопролол» та «Метопролол», «Ацебуталол» та «Атенолол», «Есмолол».

Третє покоління:

Дані бета-блокатори (список препаратів див вище) в різні часи були основною групою ліків, які застосовувалися і застосовуються зараз при захворюваннях судин і серця. Багато хто з них, переважно представники другого та третього поколінь, застосовуються і сьогодні. За рахунок їх фармакологічних ефектів вдається контролювати частоту скорочень серця та проведення ектопічного ритму до шлуночків, зменшувати частоту ангінозних нападів стенокардії.

Пояснення до класифікації

Найбільш ранніми ліками є представники першої генерації, тобто неселективні бета-адреноблокатори. Список ліків та препаратів представлений вище. Ці лікарські речовини здатні блокувати рецептори 1-го та 2-го типів, надаючи як терапевтичний ефект, так і побічний, який виражається бронхоспазмом. Тому вони протипоказані при ХОЗЛ, бронхіальній астмі. Найбільш важливими препаратами першого покоління є: "Пропранолол", "Соталол", "Тимолол".

Серед представників другого покоління складено список препаратів бета-блокаторів, механізм дії яких пов'язаний із переважним блокуванням рецепторів першого типу. Вони характеризуються слабкою спорідненістю до рецепторів 2 типу, тому рідко викликають бронхоспазм у пацієнтів з астмою та ХОЗЛ. Найбільш важливими препаратами 2-го покоління є «Бісопролол» та «Метопролол», «Атенолол».

Третє покоління бета-блокаторів

Представники третього покоління – це найсучасніші бета-блокатори. Список препаратів складається з «Небівололу», «Карведилолу», «Лабеталолу», «Буциндололу», «Целіпрололу» та інших (див. вище). Найважливішими з клінічної точки зору є такі: «Небіволол» та «Карведилол». Перший переважно блокує бета-1 рецептори та стимулює виділення NO. Цим зумовлюється розширення судин та зниження ризику розвитку атеросклеротичних бляшок.

Вважається, що бета-блокатори – і захворювань серця, тоді як «Небіволол» – це універсальний препарат, який добре підходить для обох цілей. Однак його вартість дещо вища, ніж ціна решти. Подібним за властивостями, але дешевшим, є «Карведилол». Він поєднує властивості бета-1 та альфа-блокатора, що дозволяє знижувати частоту та силу скорочень серця, а також розширювати судини периферії.

Ці ефекти дозволяють контролювати хронічну та гіпертензію. Причому у разі ХСН «Карведилол» - препарат вибору, тому що ще є антиоксидантом. Тому засіб перешкоджає посиленню розвитку атеросклеротичних бляшок.

Показання для застосування препаратів групи

Усі показання до застосування бета-блокаторів залежить від певних властивостей конкретного препарату групи. У неселективних блокаторів показання вужчі, тоді як селективні безпечніші і можуть застосовуватися ширше. Загалом показання є загальними, хоча вони обмежуються неможливістю застосування ліків у деяких пацієнтів. Для неселективних препаратів показання такі:

Сучасну кардіологію неможливо уявити без препаратів групи бета-адреноблокаторів, яких зараз відомо понад 30 найменувань. Необхідність включення бета-адреноблокаторів у програму лікування серцево-судинних захворювань (ССЗ) очевидна: за останні 50 років кардіологічної клінічної практики бета-адреноблокатори зайняли міцні позиції у профілактиці ускладнень та у фармакотерапії артеріальної гіпертонії (АГ), ішемічної серцевої недостатності (ХСН), метаболічному синдромі (МС), а також за деяких форм тахіаритмій. Традиційно у неускладнених випадках медикаментозне лікування АГ починають з бета-адреноблокаторів та діуретиків, що знижують ризик розвитку інфаркту міокарда (ІМ), порушення мозкового кровообігу та раптової кардіогенної смерті.

Концепція опосередкованої дії лікарських засобів через рецептори тканин різних органів була запропонована N. Langly в 1905 р., а в 1906 р. H. Dale підтвердив її в практиці.

У 90-ті роки було встановлено, що бета-адренорецептори поділяються на три підтипи:

Бета1-адренорецептори, які розташовані в серці і через які опосередковуються стимулюючі впливи катехоламінів на діяльність серця - насоса: почастішання синусового ритму, покращення внутрішньосерцевої провідності, підвищення збудливості міокарда, посилення скоротливості міокарда (позитивні хроно-, дромо-, бат- ;

Бета2-адренорецептори, які розташовані переважно у бронхах, гладком'язових клітинах судинної стінки, скелетних м'язах, у підшлунковій залозі; при їх стимуляції реалізуються бронхо- та вазодилятаційні ефекти, релаксація гладких м'язів та секреція інсуліну;

Бета3-адренорецептори, локалізовані переважно на мембранах адипоцитів, беруть участь у термогенезі та ліполізі.
Ідея використання бета-адреноблокаторів як кардіопротекторів належить англійцю J.W.Black, якому в 1988 році разом зі співробітниками, творцями бета-адреноблокаторів, була присуджена Нобелівська премія. Нобелівський комітет визнав клінічну значущість цих препаратів «найбільшим проривом у боротьбі з хворобами серця після відкриття дигіталісу 200 років тому».

Здатність блокувати вплив медіаторів на бета1-адренорецептори міокарда та послаблення впливу катехоламінів на мембранну аденілатциклазу кардіоміоцитів із зменшенням утворення циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ) визначають основні кардіотерапевтичні ефекти бета-адреноблокаторів.

Антиішемічний ефект бета-адреноблокаторівпояснюється зниженням потреби міокарда в кисні, внаслідок зменшення частоти серцевих скорочень (ЧСС) та сили серцевих скорочень, що виникають при блокуванні бета-адренорецепторів міокарда.

Бета-блокатори одночасно забезпечують покращення перфузії міокарда за рахунок зменшення кінцевого діастолічного тиску в лівому шлуночку (ЛШ) та збільшення градієнта тиску, що визначає коронарну перфузію під час діастоли, тривалість якої збільшується внаслідок урідження ритму серцевої діяльності.

Антиаритмічна дія бета-адреноблокаторів, заснований на їх здатності зменшувати адренергічний вплив на серце, призводить до:

зменшення ЧСС (негативний хронотропний ефект);

Зниження автоматизму синусового вузла, АВ-з'єднання та системи Гіса-Пуркін'є (негативний батмотропний ефект);

Скорочення тривалості потенціалу дії та рефрактерного періоду в системі Гіса-Пуркін'є (укорочується інтервал QT);

Уповільнення провідності в АВ-з'єднанні та збільшення тривалості ефективного рефрактерного періоду АВ-з'єднання, подовження інтервалу РQ (негативний дромотропний ефект).

Бета-адреноблокатори підвищують поріг виникнення фібриляції шлуночків у хворих на гострий ІМ і можуть розглядатися як засоби профілактики фатальних аритмій в гострому періоді ІМ.

Гіпотензивна діябета-адреноблокаторів обумовлено:

Зменшенням частоти та сили серцевих скорочень (негативна хроно- та інотропна дія), що сумарно призводить до зниження хвилинного серцевого викиду (МОС);

Зниженням секреції та зменшенням концентрації реніну в плазмі;

Перебудовою барорецепторних механізмів дуги аорти та синокаротидного синусу;

Центральним пригніченням симпатичного тонусу;

Блокадою постсинаптичних периферичних бета-адренорецепторів у венозному судинному руслі, зі зменшенням притоку крові до правих відділів серця та зниженням МОС;

Конкурентним антагонізмом з катехоламіну за рецепторне зв'язування;

Підвищення рівня простагландинів у крові.

Препарати з групи бета-адреноблокаторів відрізняються за наявністю або відсутністю кардіоселективності, внутрішньої симпатичної активності, мембраностабілізуючих, вазодилятивних властивостей, розчинності у ліпідах та воді, впливу на агрегацію тромбоцитів, а також за тривалістю дії.

Вплив на бета2-адренорецептори визначає значну частину побічних ефектів та протипоказань до їх застосування (бронхоспазм, звуження периферичних судин). Особливістю кардіоселективних бета-адреноблокаторів у порівнянні з неселективними є більша спорідненість до бета1-рецепторів серця, ніж до бета2-адренорецепторів. Тому при використанні в невеликих та середніх дозах ці препарати мають менш виражений вплив на гладку мускулатуру бронхів та периферичних артерій. Слід враховувати, що рівень кардіоселективності неоднаковий у різних препаратів. Індекс ci/бета1 до ci/бета2, що характеризує ступінь кардіоселективності, становить 1,8:1 для неселективного пропранололу, 1:35 – для атенололу та бетаксололу, 1:20 – для метопрололу, 1:75 – для бісопрололу (Бісогама). Однак, слід пам'ятати, що селективність дозозалежна, вона знижується з підвищенням дози препарату (рис. 1).

В даний час клініцисти виділяють три покоління препаратів з бета-блокуючим ефектом.

I покоління - неселективні бета1- і бета2-адреноблокатори (пропранолол, надолол), які поряд з негативними іно-, хроно-і дромотропними ефектами мають здатність підвищувати тонус гладкої мускулатури бронхів, судинної стінки, міометрію, що суттєво.

II покоління — кардіоселективні бета1-адреноблокатори (метопролол, бісопролол), завдяки високій селективності щодо бета1-адренорецепторів міокарда мають більш сприятливу переносимість при тривалому застосуванні та переконливу доказову базу довгострокового прогнозу життя при лікуванні АГ, ІБ.

У середині 1980-х років на світовому фармацевтичному ринку з'явилися бета-адреноблокатори III покоління з низькою селективністю до бета1, 2-адренорецепторів, але з поєднаною блокадою альфа-адренорецепторів.

Препарати III покоління — целіпролол, буциндолол, карведилол (його дженеричний аналог з брендовою назвою Карведигамма®) мають додаткові вазодилятуючі властивості за рахунок блокади альфа-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності.

У 1982-1983 роках у науковій медичній літературі з'явилися перші повідомлення про клінічний досвід застосування карведилолу під час лікування ССЗ.

Ряд авторів виявили протективну дію бета-адреноблокаторів ІІІ покоління на клітинні мембрани. Це пояснюється, по-перше, інгібуванням процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) мембран та антиоксидантною дією бета-блокаторів і, по-друге, зниженням впливу катехоламінів на бета-рецептори. Деякі автори пов'язують мембранстабілізуючу дію бета-блокаторів зі зміною провідності натрію через них та інгібуванням ПОЛ.

Зазначені додаткові властивості розширюють перспективи застосування цих лікарських засобів, оскільки нівелюють характерний для перших двох поколінь негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда, вуглеводний та ліпідний обмін і водночас забезпечують покращення перфузії тканин, позитивний вплив на показники гемостазу та рівень оксидативних процесів.

Карведилол метаболізується в печінці (глюкуронування та сульфатація) за допомогою ферментної системи цитохрому Р450, з використанням сімейства ферментів - CYP2D6 та CYP2C9. Антиоксидантна дія карведилолу та його метаболітів обумовлена ​​наявністю в молекулах карбазольної групи (рис. 2).

Метаболіти карведилолу - SB 211475, SB 209995 пригнічують ПОЛ у 40-100 разів активніше, ніж сам препарат, а вітамін Е - приблизно в 1000 разів.

Застосування карведилолу (Карведигами®) при лікуванні ІХС

Згідно з результатами цілого ряду завершених багатоцентрових досліджень, бета-адреноблокатори мають виражений антиішемічний ефект. Слід зазначити, що антиішемічна активність бета-адреноблокаторів можна порівняти з активністю антагоністів кальцію та нітратів, але, на відміну від цих груп, бета-адреноблокатори не тільки покращують якість, а й збільшують тривалість життя пацієнтів з ІХС. Згідно з результатами метааналізу 27 багатоцентрових досліджень, у яких взяло участь понад 27 тис. осіб, селективні бета-адреноблокатори без внутрішньої симпатоміметичної активності у хворих на гострий коронарний синдром в анамнезі знижують ризик розвитку повторного ІМ та смертність від інфаркту на 20%.

Однак не тільки селективні бета-адреноблокатори позитивно впливають на характер перебігу та прогноз у пацієнтів з ІХС. Неселективний бета-адреноблокатор карведилол також продемонстрував дуже хорошу ефективність у хворих на стабільну стенокардію. Висока антиішемічна ефективність даного препарату пояснюється наявністю додаткової альфа1-блокуючої активності, що сприяє дилятації коронарних судин та колатералів постстенотичної області, а значить – покращенню перфузії міокарда. Крім того, карведилол має доведений антиоксидантний ефект, пов'язаний із захопленням вільних радикалів, що вивільняються в період ішемії, що обумовлює його додаткову кардіопротекторну дію. Одночасно карведилол блокує апоптоз (програмована смерть) кардіоміоцитів у зоні ішемії, зберігаючи обсяг функціонуючого міокарда. Як було показано, метаболіт карведилолу (ВМ 910228) має менший бета-блокуючий ефект, але є активним антиоксидантом, блокуючи перекисне окислення ліпідів, «відловлюючи» активні вільні радикали OH-. Цей дериват зберігає інотропну відповідь кардіоміоцитів на Ca++, внутрішньоклітинна концентрація якого кардіоміоциті регулюється Ca++-насосом саркоплазматичного ретикулума. Тому карведилол виявляється більш ефективним у лікуванні ішемії міокарда через інгібування шкідливої ​​дії вільних радикалів на ліпіди мембран субклітинних структур кардіоміоцитів.

Завдяки цим унікальним фармакологічним властивостям карведилол може перевершувати традиційні бета1-селективні адреноблокатори в плані поліпшення перфузії міокарда та сприяти збереженню систолічної функції у хворих на ІХС. Як показано Das Gupta et al., у хворих з дисфункцією ЛШ та серцевою недостатністю, що розвинулася внаслідок ІХС, монотерапія карведилолом знижувала тиск наповнення, а також збільшувала фракцію викиду (ФВ) ЛШ та покращувала показники гемодинаміки, при цьому не супроводжуючись розвитком брадикардії.

Згідно з результатами клінічних досліджень у хворих на хронічну стабільну стенокардію, карведилол знижує ЧСС у спокої та при фізичному навантаженні, а також збільшує ФВ у спокої. Порівняльне дослідження карведилолу та верапамілу, в якому брало участь 313 пацієнтів, показало, що, порівняно з верапамілом, карведилол більшою мірою зменшує ЧСС, систолічний АТ та добуток ЧСС ´ АТ при максимально переносимому фізичному навантаженні. Більш того, карведилол має більш сприятливий профіль переносимості.
Важливо, що карведилол, мабуть, ефективніший при лікуванні стенокардії, ніж звичайні бета1-адреноблокатори. Так, у ході 3-місячного рандомізованого багатоцентрового подвійного сліпого дослідження карведилол безпосередньо порівнювали з метопрололом у 364 пацієнтів із стабільною хронічною стенокардією. Вони приймали карведилол по 25-50 мг двічі на добу або метопролол по 50-100 мг двічі на добу. У той час як обидва препарати продемонстрували хорошу антиангінальну та протиішемічну дію, карведилол значно збільшував час до депресії сегмента ST на 1 мм при фізичному навантаженні, ніж метопролол. Переносність карведилолу була дуже гарною, і, що важливо, зі збільшенням дози карведилолу не відбулося помітних змін типів небажаних явищ.

Примітно, що карведилол, який не володіє, на відміну від інших бета-адреноблокаторів, кардіодепресивною дією, покращує якість та тривалість життя пацієнтів із гострим ІМ (CHAPS) та постінфарктною ішемічною дисфункцією ЛШ (CAPRICORN). Багатообіцяючі дані були отримані в ході дослідження Carvedilol Heart Attack Pilot Study (CHAPS) – пілотного дослідження впливу карведилолу на розвиток ІМ. Це було перше рандомізоване дослідження, в якому порівнювали карведилол із плацебо у 151 хворого після гострого ІМ. Лікування розпочинали протягом 24 годин з моменту появи болю у грудній клітці, а дозу препарату збільшували до 25 мг двічі на добу. Головними кінцевими точками дослідження були функція ЛШ та безпека препарату. Хворих спостерігали протягом 6 місяців з початку захворювання. Згідно з отриманими даними, частота розвитку серйозних кардіальних подій зменшилась на 49%.

Отримані в ході дослідження CHAPS ехографічні дані 49 пацієнтів зі зниженою ФВ ЛШ (< 45%) показали, что карведилол значительно улучшает восстановление функции ЛЖ после острого ИМ, как через 7 дней, так и через 3 месяца. При лечении карведилолом масса ЛЖ достоверно уменьшалась, в то время как у пациентов, принимавших плацебо, она увеличивалась (р = 0,02). Толщина стенки ЛЖ также значительно уменьшилась (р = 0,01). Карведилол способствовал сохранению геометрии ЛЖ, предупреждая изменение индекса сферичности, эхографического индекса глобального ремоделирования и размера ЛЖ. Следует подчеркнуть, что эти результаты были получены при монотерапии карведилолом. Кроме того, исследования с таллием-201 в этой же группе пациентов показали, что только карведилол значимо снижает частоту событий при наличии признаков обратимой ишемии. Собранные в ходе вышеописанных исследований данные убедительно доказывают наличие явных преимуществ карведилола перед традиционными бета-адреноблокаторами, что обусловлено его фармакологическими свойствами.

Хороша переносимість та антиремоделюючий ефект карведилолу вказують на те, що даний препарат здатний знизити ризик смерті у пацієнтів, які перенесли ІМ. Крупномасштабне дослідження CAPRICORN було присвячено вивченню впливу карведилолу на виживання при дисфункції ЛШ після ЇМ. Дослідження CAPRICORN вперше продемонструвало, що карведилол у комбінації з інгібіторами АПФ здатний знизити загальну та серцево-судинну смертність, а також частоту повторних не смертельних інфарктів у цій групі пацієнтів. Нові докази того, що карведилол є, щонайменше, таким самим, якщо не більш ефективним щодо зворотного розвитку ремоделювання у пацієнтів з ХСН та ІХС, підтверджують необхідність раннього призначення карведилолу при ішемії міокарда. Крім того, на особливу увагу заслуговує дія препарату на «сплячий» (гібернуючий) міокард.

Карведилол у лікуванні АГ

Провідна роль порушення нейрогуморальної регуляції в патогенезі артеріальної гіпертензії сьогодні не викликає сумнівів. Обидва основні патогенетичні механізми гіпертонії — збільшення серцевого викиду та підвищення периферичного судинного опору — контролюються симпатичною нервовою системою. Тому бета-адреноблокатори та діуретики довгі роки були стандартом гіпотензивної терапії.

У рекомендаціях JNC-VI бета-адреноблокатори розглядалися як препарати першого ряду при неускладнених формах гіпертонічної хвороби, оскільки в контрольованих клінічних дослідженнях була доведена лише здатність бета-адреноблокаторів та діуретиків знижувати серцево-судинну захворюваність та смертність. Відповідно до результатів метааналізу проведених раніше багатоцентрових досліджень бета-адреноблокатори не виправдали очікувань щодо ефективності зниження ризику розвитку інсультів. Негативні метаболічні ефекти та особливості впливу на гемодинаміку не дозволили їм також зайняти провідне місце в процесі зменшення ремоделювання міокарда та судин. Проте слід зазначити, що включені до метааналізу дослідження стосувалися лише представників другого покоління бета-адреноблокаторів — атенололу, метопрололу та не включали даних про нові препарати класу. З появою нових представників цієї групи значною мірою нівелювали небезпеку їх застосування у хворих з порушенням серцевої провідності, цукровим діабетом, порушеннями ліпідного обміну, нирковою патологією. Застосування саме цих препаратів дозволяє розширити сферу застосування бета-адреноблокаторів при АГ.

Найбільш перспективними при лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією з усіх представників класу бета-адреноблокаторів є препарати з вазодилятуючими властивостями, одним з яких є карведилол.

Карведилол має тривалу гіпотензивну дію. Згідно з результатами метааналізу гіпотензивної дії карведилолу більш ніж у 2,5 тис. хворих на артеріальну гіпертензію, АТ знижується вже після одноразового прийому препарату, проте максимальний гіпотензивний ефект розвивається через 1-2 тижні. У цьому ж дослідженні наводяться дані про ефективність препарату в різних вікових групах: достовірних відмінностей у рівні АТ на фоні 4-тижневого прийому карведилолу в дозі 25 або 50 мг у осіб віком до 60 років не встановлено.

Важливим є той факт, що на відміну від неселективних та деяких бета1-селективних адреноблокаторів, бета-блокатори з вазодилятуючої активністю не тільки не знижують чутливість тканин до інсуліну, але навіть трохи підсилюють її. Можливість карведилолу зменшувати інсулінорезистентність — ефект, який великою мірою зумовлений бета1-адреноблокуючою активністю, що підвищує активність ліпопротеїнліпази у м'язах, що у свою чергу посилює кліренс ліпідів та покращує периферичну перфузію, яка сприяє більш активному поглинанню глюком. Порівняння ефектів різних бета-блокаторів підтверджує цю концепцію. Так, у рандомізованому дослідженні призначали карведилол та атенолол хворим на цукровий діабет 2-го типу та АГ. Було показано, що після 24-тижневої терапії рівні глікемії натще та інсуліну при лікуванні карведилолом знизилися, а при лікуванні атенололом підвищилися. Крім того, карведилол чинив більш виражений позитивний вплив на чутливість до інсуліну (р = 0,02), рівні ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) (р = 0,04), тригліцеридів (р = 0,01) та перекисне окислення ліпідів (р = 0,04).

Як відомо, дисліпідемія є одним із чотирьох основних факторів ризику розвитку ССЗ. Особливо несприятливим є поєднання її з АГ. Однак прийом деяких бета-адреноблокаторів може призводити до небажаних змін рівня ліпідів крові. Як згадувалося, карведилол не надає негативного впливу сироватковий рівень ліпідів. У багатоцентровому сліпому рандомізованому дослідженні вивчено вплив карведилолу на профіль ліпідів у хворих на м'яку та помірну АГ та дисліпопротеїнемію. У дослідження було включено 250 пацієнтів, які методом рандомізації були розподілені до груп лікування карведилолом у дозі 25-50 мг на добу або інгібітором АПФ каптоприлом у дозі 25-50 мг на добу. Вибір каптоприлу для порівняння визначався тим, що він або не має ефекту, або позитивно впливає на обмін ліпідів. Тривалість лікування становила 6 місяців. В обох порівнюваних групах відзначено позитивну динаміку: обидва препарати порівняно покращували ліпідний профіль. Сприятливий ефект карведилолу на обмін ліпідів, швидше за все, пов'язаний з його альфа-адреноблокуючою активністю, оскільки було показано, що блокада бета1-адренорецепторів викликає вазодилятацію, внаслідок чого покращується гемодинаміка, а також зменшується дисліпідемія.

Крім блокади бета1-, бета2- та альфа1-рецепторів, карведилол має також додаткові антиоксидантні та антипроліферативні властивості, що важливо враховувати в плані впливу на фактори ризику ССЗ та забезпечення захисту органів-мішеней у хворих на АГ.

Таким чином, метаболічна нейтральність препарату допускає його широке застосування у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом, а також у пацієнтів з МС, що особливо важливо при лікуванні осіб похилого віку.

Альфа-блокуюча та антиоксидантна дії карведилолу, що забезпечують периферичну та коронарну вазодилятацію, сприяють впливу препарату на параметри центральної та периферичної гемодинаміки, доведено позитивний вплив препарату на фракцію викиду та ударний об'єм ЛШ, що особливо важливо при лікуванні хворих на АГ з ішем.

Як відомо, артеріальна гіпертензія часто поєднується з ураженням нирок і при виборі гіпотензивної терапії необхідно враховувати можливі несприятливі впливи медикаментозного препарату на функціональний стан нирок. Застосування бета-адреноблокаторів у більшості випадків може бути пов'язане зі зменшенням ниркового кровотоку та швидкості клубочкової фільтрації. Наявність у карведилолу бета-адреноблокуючого ефекту та забезпечення вазодилятації, як було показано, позитивно впливає на функцію нирок.

Таким чином, карведилол поєднує в собі бета-блокуючі та судинорозширюючі властивості, що забезпечує його ефективність у лікуванні АГ.

Бета-адреноблокатори в лікуванні ХСН

ХСН - один з найбільш несприятливих патологічних станів, що істотно погіршують якість та тривалість життя хворих. Поширеність серцевої недостатності дуже велика, це найчастіший діагноз у пацієнтів віком від 65 років. В даний час зберігається стійка тенденція зростання кількості хворих з ХСН, що пов'язують з підвищенням виживання при інших ССЗ, насамперед при гострих формах ІХС. За даними ВООЗ, 5-річне виживання хворих з ХСН не перевищує 30-50%. У групі пацієнтів, які перенесли ІМ, до 50% помирає протягом першого року після недостатності кровообігу, пов'язаної з коронарною подією. Тому найбільш важливим завданням оптимізації терапії щодо ХСН є пошук препаратів, які збільшують тривалість життя хворих на ХСН.

Одним із найбільш перспективних класів препаратів, ефективних як для профілактики розвитку, так і для лікування ХСН, визнані бета-адреноблокатори, оскільки активація симпатоадреналової системи є одним із провідних патогенетичних механізмів розвитку ХСН. Компенсаторна, на початкових етапах захворювання, гіперсимпатикотонія в подальшому стає основною причиною ремоделювання міокарда, зростання тригерної активності кардіоміоцитів, підвищення периферичного судинного опору та порушення перфузії органів-мішеней.

Історія застосування бета-адреноблокаторів при терапії хворих на ХСН налічує 25 років. Крупномасштабні міжнародні дослідження CIBIS-II, MERIT-HF, US Carvedilol Heart Failure Trials Program, COPERNICUS затвердили як препарати першого ряду бета-адреноблокатори для лікування пацієнтів з ХСН, підтвердивши їхню безпеку та ефективність при лікуванні таких хворих (табл.). Метааналіз результатів основних досліджень з вивчення ефективності бета-адреноблокаторів у хворих з ХСН показав, що додаткове призначення до інгібіторів АПФ бета-адреноблокаторів, поряд з покращенням гемодинамічних показників та самопочуття пацієнтів, сприяє покращенню перебігу ХСН, показників якості життя1, знижує частоту % та ризик смерті хворих на ХСН на 37%.

Згідно з Європейськими рекомендаціями 2005 року застосування бета-адреноблокаторів рекомендовано у всіх пацієнтів з ХСН на додаток до терапії інгібіторами АПФ та симптоматичним лікуванням. Причому згідно з результатами мультицентрового дослідження COMET, яке стало першим прямим порівняльним випробуванням впливу карведилолу і селективного бета-адреноблокатора II покоління метопрололу в дозах, що забезпечують еквівалентний антиадренергічний ефект, на виживання при середньому терміні спостереження 58 місяців, карведилол на 17%.

Це забезпечило середній «виграш» у розрахунковій тривалості життя на 1,4 роки у групі карведилолу за максимальної тривалості спостереження пацієнтів до 7 років. Вказана перевага карведилолу обумовлена ​​відсутністю кардіоселективності та наявністю альфа-блокуючого ефекту, що сприяє зменшенню гіпертрофічної відповіді міокарда на норадреналін, зниженню периферичного судинного опору, пригніченню вироблення реніну нирками. Крім того, у клінічних випробуваннях у хворих з ХСН доведено антиоксидантну, протизапальну (зниження рівнів ФНП-альфа (фактору некрозу пухлини), інтерлейкінів 6-8, С-пептиду), антипроліферативну та антиапоптотичну дію препарату, що також обумовлює його значні даного контингенту хворих як серед препаратів своєї, а й інших груп .

На рис. 3 представлена ​​схема титрування доз карведилолу при різних патологіях серцево-судинної системи.

Таким чином, карведилол, володіючи бета- та альфа-адреноблокуючим ефектом з антиоксидантною, протизапальною, антапоптичною активністю, стоїть у ряді найефективніших препаратів з класу бета-адреноблокаторів, які застосовуються в даний час при лікуванні ССЗ та МС.

Література

Devereaux P.?J., Scott Beattie W., Choi P.?T. L., Badner N.?H., Guyatt G.?H., Villar J.?C. та ін. Наскільки сильний є evidence для використання периоперативних b-блокаторів в не cardiac surgery? Systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials // BMJ. 2005; 331: 313-321.

Feuerstein R., Yue T.? A potent antioxidant, SB209995, inhibits oxy gen-radical-mediated lipid peroxidation and cytotoxicity // Pharmacology. 1994; 48: 385-91.

Das Gupta P., Broadhurst P., Raftery E.B. та ін. Value of carvedilol in congestive heart failure secondary to coronary artery disease // Am J Cardiol. 1990; 66: 1118-1123.

Hauf-Zachariou U., Blackwood R.?A., Gunawardena K.?A. та ін. Carvedilol versus verapamil у хронічній стальній angina: multicentre trial // Eur J Clin Pharmacol. 1997; 52: 95-100.

Van der Does R., Hauf-Zachariou U., Pfarr E. та ін. Comparison of safety and efficacy of carvedilol and metoprolol in stable angina pec toris // Am J Cardiol 1999; 83: 643-649.

Maggioni A. Review of new ESC quidelines for farmacological management of chronic heart failure // Eur. Heart J. 2005; 7: J15-J21.

Dargie H.?J. Дія carvedilol на виході після myocardial infarc tion в пацієнтів з нижньою-вентрикулярною dysfunction: CAPRICORN randomised trial // Lancet. 2001; 357: 1385-1390.

Khattar R. S., Senior R., Soman P. et al. Регрес лівого вентрикулярного розподілу в хронічній серцевій нестримності: Компаративні і комбіновані ефекти каптопріл і карведілола // Am Heart J. 2001; 142: 704-713.

Dahlof B., Lindholm L., Hansson L. та ін. Morbility and mortality in Swedish Trial in Old Patients with Hypertension (STOP-hypertension) // The Lancet, 1991; 338: 1281-1285.

Rangno R. E., Langlois S., Lutterodt A. Metoprolol withdrawal phenomena: mechanismus and prevention // Clin. Pharmacol. Ther. 1982; 31: 8-15.

Lindholm L., Carlsberg B., Samuelsson O. Shoued b-blockers remain first choice in the treatment of primary hypertension? A meta-analysis // Lancet. 2005; 366: 1545–1553.

Steinen U. The once-daily dose regimen of carvedilol: meta-analysis approach //J Cardiovasc Pharmacol. 1992; 19 (Suppl. 1): S128-S133.

Jacob S. та ін. Antihypertensive therapy and insulin sensitivity: Яким чином, щоб змінити роль бета-блокування agents? // Am J Hypertens. 1998.

Giugliano D. та ін. Метаболічні та cardiovascular ефекти з carvedilol і atenolol в не-insulin-dependent diabetes mellitus and hypertention. A randomized, controlled trial // Ann Intern Med. 1997; 126: 955-959.

Kannel W.B. та ін. Інтимний метод терапіі для hypertensive пацієнтів з dyslipidaemia // Am Heart J. 188: 1012-1021.

Hauf-Zahariou U. та ін. Двосторонній ближній comparison of effects carvedilol and captopril on serum lipid concentration in patients with mild to moderate essential hypertention and dislipidaemia // Eur J Clin Pharmacol. 1993; 45: 95-100.

Fajaro N. та ін. Long-term alfa 1-adrenergic blockade attenuates diet-indused dyslipidaemia and hyperinsulinemia in the rat // J Cardiovasc Pharmacol. 1998; 32: 913-919.

Yue T.?L. та ін. SB 211475, metabolite of carvedilol, novel antihypertensive agent, є potent antioxidant // Eur J Pharmacol. 1994; 251: 237-243.

Ohlsten E.?H. та ін. Carvedilol, cardiovascular drug, prevents vascular smooth muscule cell proliferation, migration і neointimal formation following vascular injury // Proc Natl Acad Sci USA. 1993; 90: 6189-6193.

Poole-Wilson P.? та ін. Comparison carvedilol і metoprolol на клінічних виходах в пацієнтів з хронічними нестерпними помилками в carvedilol або metoprolol European trial (COMET): randomized controlled trial // Lancet. 2003; 362 (9377): 7-13.

Ner G. Vasodilatory action of carvedilol //J Cardiovasc Pharmacol. 1992; 19 (Suppl. 1): S5-S11.

Agrawal B. та ін. Effect of antihypertensive treatment on qualitative estimates of microalbuminuria // J Hum Hypertens. 1996; 10: 551-555.

Marchi F. та ін. Ефективність карведілола в міллі до модеративної значущої hypertention і ефектів на microalbuminuria: multicenter, randomized.

Tendera M. Epidemiology, treatment and quidelines для treatment of heart failure in Europe // Eur. Heart J., 2005; 7: J5-J10.

Waagstein F., Caidahl K., Wallentin I. та ін. Long-term beta-blockade in dilated cardiomyopathy: effects of short-term and long-term metoprolol спрямовується з написом і реadministration of metoprolol // Circulation 1989; 80: 551-563.

Міжнародний стереотипний комітет на основі MERIT-HF Studi Group // Am. J. Cardiol., 1997; 80 (suppl. 9 B): 54J-548J.

Packer M., Bristow M.?R., Cohn J.?N. та ін. Дія carvedilol на morbidity and mortality in patients with chronic heart failure. US Carvedilol Heart Failure Study Group // N Engl J Med. 1996; 334: 1349.

Copernicus investigators resource. F. Hoffman-La Roche Ltd, Basel, Switzerland, 2000.

Does R., Hauf-Zachariou U., Praff E. та ін. Comparison of safety and efficacy of carvedilol and metoprolol in stable angina pectoris // Am. J. Cardiol. 1999; 83: 643-649.

Дозволено, pacebo-контрольований тріал кардедіолу в пацієнтів з агресивним глухим глуздом до ischemic heart disease. Australia/New Zealand Heart Failure Research CollaborativeGroup // Lancet, 1997; 349: 375-380.

А. М. Шилов
М. В. Мельник*, доктор медичних наук, професор
А. Ш. Авшалумов**

*ММА ім. І. М. Сєченова,Москва
**Клініка Московського інституту кібернетичної медицини,Москва